10
Після відпочинку з’єднання попрямувало в північні райони Житомирщини та Київської області, щоб паралізувати там рух поїздів, розвідати, як укріплений правий берег Дніпра. Особлива увага приділялася Коростенському залізничному вузлу. Він виглядав солідніше, ніж Сарнський. Його поки ніхто не тривожив, тому що він знаходився в степовій місцевості, куди партизани ще не доходили.
Спочатку з’єднання вирушило на північний захід, потім повернуло на південний схід. Семен Васильович запропонував не обмежуватися «Коростенським павуком», а одним махом паралізувати відразу три залізничних вузла: Лунинецький, Сарнський і Коростенський.
Маючи досвід Сарн, командування з’єднання не збиралося брати до зубів озброєні міста.
Вони знищували залізничні гілки до них.
З Лунинецьким вузлом розправилися без особливих труднощів. Правда, операцію мало не зіпсував юний піонер Миша Семенистий. Коли партизани підійшли до міста, Михайло Кузьмич в одному з приміщень побачив телефон. Взяв трубку, попросив дівчину, щоб вона з’єднала з комендантом.
Коли той запитав, хто телефонує, юний ленінець відповів, що зовсім скоро той дізнається, хто.
Через зв’язкових інформація майже відразу стала відома комісару. Той терміново викликав Михайла Кузьмича. Здорово відчитав його за небезпечну для з’єднання ініціативу.
На щастя, все обійшлося благополучно.
З боями і диверсіями колона вийшла до норовливої Прип’яті. Ще стояли морози, але в безхмарні дні пригрівало сонце. Утворювалися численні ополонки. Через течії води вони не замерзали. Піти під лід не становило особливих труднощів.
Тому на розвідку на річку відправили кілька груп. Насилу вдалося знайти перехід по льоду. Почалася переправа. Деякі бійці відразу провалювалися під лід. Їх відразу ж витягли припасеними заздалегідь жердинами і канатами. Під дружний сміх напоїли спиртом. Постраждалі переодягалися в сухий одяг.
Спирт після довгих суперечок з помічником командира з господарської частини Павловським виділили під відповідальність черговому для зігрівання тих, що потрапили у воду. Павловський ще тоді, мало не плачучи, сказав Ковпаку:
— Виглотають весь медичний резерв.
Через деякий час Павловський, ледве пересуваючи широко розставленими ногами, спираючись на палицю, пришкутильгав до Сидора Артемовича:
— Я ж кажу, товариш командир. Ці архаровци весь медичний резерв вип’ють.
— Що трапилося? — Поцікавився Руднєв, який крокував поруч з Дідом.
— Він, — показав на Кольку Мудрого Павловський, — перший раз провалився під лід. З ким не бува. Налили 200 грамів. Потім, дивлюся, віддає друзям автомат. І бух у воду.
Колька Мудрий стояв поруч. Його штани вже вкрилися скоринкою. Обличчя посиніло. Він не поспішав переодягатися. Чекав свої законні двісті грамів.
Руднєв мигцем подивився на нього. Повернувся до Павловського.
— Він навмисне?!
— Про що я і говорю, товариш комісар. Архаровци.
— Ти шо, нарошно в воду поліз? — Запитав у Кольки Ковпак.
— Перший раз ненавмисно, другий — навмисне, товариш командир, — рапортував тремтячий боєць.
Всі голосно розсміялися. Лише Павловський продовжував гудіти:
— Архаровци. Мало їм.
— Виділить бійцю 200 грамів за те, що у воду поліз, і 300 — за те, що сказав правду. — Розпорядився Ковпак під загальний дружний сміх, який змусив Павловського нервувати.
— Зовсім пограбували, — пробурмотів він.
Якби він знав, що боєць скоро перестане його «грабувати», напевно, не сказав би ні слова. Не пошкодував би спирту для людини, про яку ті, що вижили, пам'ятали до кінця свого життя.
Колька Мудрий — Микола Захарович Махлін, боєць третьої роти Путивльського партизанського загону. На початку 1943 року загинув в бою за село Кодра Макарівського району Київської області.
Куля потрапила Мудрому в лоба. Коли він раптово впав, Федя Карпенко подумав, що його поранило. Обережно взяв на руки. Поніс до медсанчастини. Шапка партизана звалилася на сніг. Вітер розкидав чорне густе волосся по обличчю, закриваючи маленьку дірочку на лобі.
Федір Андрійович поклав друга на повозку.
— Коля, очнись! — Довго тріпав його по щоках.
До воза з санітарною сумкою на плечі підбігла струнка, молоденька Ліда Соловйова. Дівчина звернула увагу на краплі крові на волоссі. Вона звичним рухом прибрала їх з чола. Побачила маленьку, з монету, дірочку. Перевірила пульс. Приклалася вухом до грудей.