— Не тріпайте, Федір Андрійович, нічого вже не допоможе, — тихо сказала вона.
Так пішов з життя партизанський філософ і мудрець, улюбленець народу.
Сталося те, чого він так боявся. Не встиг з’їсти чергову банку повидла, випити кілька грамів спирту, викурити останню самокрутку і здивувати слухачів черговою заумною розповіддю.
В результаті зимово-весняного рейду партизани завдали удар по залізничних комунікаціях. Вони вели бої з переважаючими силами противника. Пройшли до Києва в такій близькості, що вибухи «були чутні на Хрещатику». Але зуміли прорватися зі степових в лісові райони і зупинилися в Аревичах.
У штабі на столі лежала нова карта з водними артеріями України, Білорусії та Польщі. Тепер, коли залізничні магістралі паралізовані, водний шлях по річках набув особливого значення. Партизани вирішили закінчити рейд зривом навігації.
За даними розвідки, на Прип’яті гітлерівці сформували перший караван суден у складі пароплава і п’яти барж під прикриттям бронекатера.
Флотилія рухалася з Чорнобиля на Мозир. Вона потрапила під прицільний вогонь 45-міллетрових гармат і станкових кулеметів. За кілька хвилин пароплав і баржі були підпалені і потоплені. Тільки бронекатеру вдалося зникнути.
— Це тільки перша ластівка, — сказав Вершигора, спираючись на дані розвідників.
Ті доповіли йому про нову флотилію, яка складалась із двох броньованих пароплавів і чотирьох бронекатерів. Отримані відомості дозволили підготуватися до зустрічі нового каравану. Вниз і вгору по річці розташували засідки з бронебійними рушницями і кулеметами, в центрі — з гарматами.
Німці знали про партизанів. Вони обстрілювали берега з кулеметів. Коли флотилія потрапила в розташування вогневих точок партизан, бійці відкрили вогонь. Головний пароплав відразу ж вийшов з ладу. Він зупинився, сів на мілину і загорівся.
Ковпак разом з Федоровим спостерігав за боєм. По флоту ударили гармати. Ковпак розплився в усмішці від задоволення. Гармати були його слабкістю. Він розквітав, коли чув їх гуркіт.
Ось і зараз. Притулився до дерева, закрив очі. Слухав, як музику, потужні постріли, плямкання снарядів у річці. Горлав артилеристу Бакрадзе.
— Піддай їм, Давиде!
Артилериста не треба було просити. Він крутився біля гармати, як заводний. Знову почувся гуркіт, але вже не плямкання, а вибух на баржі. Снаряд пробив борт і вибухнув усередині судна.
— Оце музика! Хай йому чорт. Не перестаючи б слухав, — волав командир.
Дід не раз повторював, що артилерія це Бог війни. Підрозділ артилеристів перебував під його постійним контролем. Він балував командирів гармат. Прощав їм те, що ніколи б не спустив іншим.
Дід часто згадував, як спантеличив Верховного своїм незвичайним проханням — виділити з’єднанню пару 76-міліметрових гармат.
Тоді начальник Українського штабу партизанського руху Тимофій Амросієвич Строкач і секретар ЦК ВКП (б) У Дем’ян Сергійович Коротченко зайшли до приймальні Верховного. Склали список військового спорядження і боєприпасів для партизанських загонів України. Сталін взяв у них папір і уважно став читати.
— Товаришу Строкач! — Відволікся від читання Верховний, — Чому ви не записали сюди гармати?
Той не зрозумів, чи серйозно говорить Йосип Віссаріонович. Може він жартує з ним і з Дем’яном Сергійовичем. Занадто великий список вийшов.
— Гармати дуже громіздкі для партизан, — відповів генерал.
Сталін згадав старого командира з борідкою клинцем, засміявся:
— Ви не праві, товаришу Строкач. Нехай партизани з гармат не зроблять жодного пострілу, але морально вони їх дуже підтримають.
Довелося керівництву українських партизан розподілити близько двох десятків гармат.
Знову почулися вибухи снарядів. Дід взяв у руки бінокль. Подивився на флотилію, яка вже була охоплена вогнем. Надіслані УШПР гармати зробили багато пострілів. Морально підтримували не тільки командира, але і все з’єднання.
Павловський спостерігав за ходом бою в розташуванні третьої роти Карпенко. Все, що робили люди Карпа, виводило Павловського із себе.
Федір Андрійович сидів з біноклем, спостерігав, як горить пароплав. Коли на палубі з’являлися німці, давав команду. Бійці вели прицільний ружейно-кулеметний вогонь. Німці ховалися назад в палаючі трюми.
Павловський переживав, що така тактика може привести до того, що з настанням темряви екіпаж пароплава втече. Зрештою він не витримав, підповз до Федора Андрійовича. Накинувся на Карпенко: