Він постійно захоплювався бійцями. Не раз вигукував: що за люди! Апостоли! В мороз, сніг, дощ, недоїдаючи, недосипаючи, вони просувалися по окупованій території, змітаючи ворогів на своєму шляху. Билися грамотно, без молодецтва, та й без паніки. Тільки представлялася вільна хвилина, збиралися групами. Під баян, гармонь або гітару співали пісні, веселилися. Начебто не було за плечима сотень кілометрів, жарких боїв і назавжди втрачених товаришів.
Він згадував, як беззбройним виховував кращу тепер в з’єднанні групу Федора Андрійовича Карпенко, як стріляв в свого бійця, а потім не спав ночами, проводив у бесідах з людьми весь вільний час. Але головним у його виховній роботі була турбота про особовий склад з’єднання.
Він намагався це робити так, як колись це робив маршал Блюхер. Василь Костянтинович в походах по окупованій території ніколи не покидав його. Він приходив у снах, в трудних ситуаціях, коли потрібно було приймати нестандартне та нелегке рішення.
Костянтин Васильович сидів поруч з іменинником. Він намагався не зганьбити Семена Васильовича і брав з нього приклад. Він був теж у військовій формі. Вона відрізнялася від форми брата. Була перешита з німецького мундира.
Але це не бентежило зовні непримітного, але рішучого і безстрашного Костянтина Васильовича.
Радик посміхався старшим. Він поважав дядька, а, тим більше, батька. Всі в з’єднанні про них були високої думки.
Партизанська юність Радика не знала школи. Замість підручників і зошитів він не розлучався з автоматом. Ходив на завдання. Разом з усіма крокував у рейдах. На гімнастерці сина комісара красувався орден Червоної Зірки.
Його розвідник отримав не просто так. За конкретне завдання. Підірваний міст.
Радик сильно змахував на батька. Напевно, в юності точно таким був Семен Васильович. Смаглявий, з ямкою на підборідді, з чорним, як смола, волоссям.
Семен Васильович встав з-за столу. Підняв стопку:
— Вітаю тебе з повноліттям! Війна не дала тобі закінчити школу. Але сувору школу життя ти пройшов разом з усіма нами, жодного разу не сплюндрувавши честь партизана. Я гордий за тебе.
Батько і син міцно обнялися.
Костянтин Васильович теж проголосив тост.
Семен Васильович третій тост запропонував випити за дружину і маму.
— У далекій Москві вони тепер згадують тебе, разом з Юрком бажають нам здоров’я і благополуччя. За нашу маму!
Радик сіяв від щастя. Був він, як і всі юні партизани. За ним водилися грішки. Уже випивав зі старшими. Батько його строго наставляв, вимагав, як з усіх бійців. Не давав спуску. Незважаючи на строгості, Радик любив свого батька і пишався ним, тому, що він був до всіх справедливим.
Він відразу ж хотів сказати батькові, але все не наважувався. Коли між братами зав’язалася жвава розмова, спогади про минулі роки, сказав:
— Пап, я Ліду Соловйову запрошу. Можна?
Батько знав про дружбу сина з молоденькою медсестрою.
Нічого проти дружби з нею Радика не мав. Він тільки боявся, що син її може кинути, обдурити. Хоча Руднєві не такі.
Спитав при Кості, прямо подивившись синові в очі:
— Ти з нею серйозно?
— Так! — Не відвів погляду син.
— Тоді приводь! — Сказав батько.
Радісний Радій вискочив з-за столу.
— Всі в з’єднанні ним захоплюються, — говорив Костянтин Васильович. — Простий, товариський, шанобливий, сміливий, кмітливий. Ображається, якщо йому нагадують, що він син комісара.
— Так і має бути, — відповів Семен Васильович. — Я йому часто наганяю даю. Але він не ображається. Розуміє мене. Дисципліна для всіх одна.
Костя поблискував скельцями окулярів, курив самокрутку.
— Тільки от чи не рано йому в партію. Уже заяву подав.
— Не рано, Костя. Я теж в цей час вступив в партію. Син пішов в батька.
— Ризикований він хлопець, — сказав Костя. — Скільки разів ходив в Путивль на розвідку.
— Вся молодь така. Тільки дай порвати. Боюся за них, лаю. А в душі радість і гордість. Адже і я свого часу був таким же ризикованим.
— Відговорював Радика йти на завдання. Пропонував себе замість нього. Ні. Ні в яку. Разом з досвідченим мінером Григорієм Михайловичем Юхновцем поповзли по снігу в степу до залізничного насипу. Підірвали потяг з боєприпасами. Влаштували феєрверк фашистам! Грім вибухів за кілька кілометрів було чути.
— Син із Юхновцем дуже важливе завдання виконали. Хоча ризиковане. Йшли по снігу в степу. В будь-який час їх могли помітити.
— Недарма Радика орденом Червоної Зірки нагородили.
Семен Васильович загорівся спогадами.