— Коли мене ранили. В Веселому. Тебе ще не було в загоні. Син разом з друзями замаскувався на горищі сараю. Він входив в комсомольський розрахунок. Постаралися хлопці. Багато ворогів поклали. Пізніше я дізнався, що коли друга поранили, його місце зайняв син. Не випускав з рук гашетку кулемета, поки вороги не кинулися навтьоки.
— Як там дружина і Юрик? — Перевів на іншу тему розмову Костя.
— Обживаються у столиці. Ньома дуже стривожена. Поранені, яких відправляють до Москви, розповіли їй про наш скандал з Сиромолотним.
— Гидкий тип. Закликав тебе знищити. І як ні в чому не бувало.
— Багато мені нервів попсував.
— Усі мої знайомі про цього представника говорили тільки одне: його треба прибрати, — сказав Костя.
— Я не міг допустити, щоб просто так прибрали. Для цього є органи.
— Тобі не треба було нічого робити. Тільки не втручатися в ситуацію. Настільки люди люблять тебе, настільки вони ненавидять Івана. А ти його захищав. Клопотав про нагороди, просив Строкача добре до нього ставитися.
— Не хотів виносити сміття з хати. Знаєш. Отець Никодим врятував мене. Я повинен стояти вище їх…
— Даремно. Він дурний і скандальний. Якщо тут хотів тебе прибрати, то в Москві й поготів не зупиниться.
Семен Васильович довго сидів мовчки. Потім сказав:
— Хто я є насправді, знають усі. А покидькам закони не писані. Мені доведеться з ними воювати, якщо доживу до закінчення війни.
Відчинилися двері. В кімнату зайшли Радик і зовсім юна дівчина з круглим білим обличчям. Вона була в армійській формі: у чоботях, зеленій спідниці і гімнастерці. На голові, з коротко підстриженим волоссям, — пілотка.
Семен Васильович запросив Ліду за стіл. Вона вся розчервонілася. Але впевнено сіла поруч з Костею. Радик зайняв місце за нею.
Радик приніс з собою гітару.
Попросили дівчину заспівати. Вона взяла кілька акордів. Заспівала:
Застілля завершилось. Радик пішов в обнімку з медсестрою санчастини Лідою Соловйовою. Брати довго дивилися за ними з вікна.
— Природа своє бере, — сказав Семен Васильович.
— Навіть війна не може перешкодити цій природі, — підтримав його Костянтин Васильович. — Люди зустрічаються і одружуються при будь-яких обставинах. Ні Гітлер, ні Сталін їм не указ.
Глава 4. Нерівний бій
1
Наприкінці травня, початку червня сумські партизани відпочивали в розташуванні з’єднання Олександра Миколайовича Сабурова. Вони розбили стоянку в густому листяному лісі на березі річки Уборть.
Стояла тиха сонячна погода. В повітрі пахло м’ятою, листям дуба та осики. Скрізь переважали соковиті зелені фарби.
Комісар і начальник штабу «розсупонились». Зняли з себе запилені кашкети і гімнастерки, в одних галіфе і майках босоніж попрямували в сторону річки. По вже натоптаній доріжці вийшли на галявину. Там паслися спутані коні. Вони за кілька днів від’їлися, ліниво жували високу соковиту траву.
Побачивши господаря, біла угорка, з якою Семен Васильович не розлучався майже два роки, підскакала до нього. Руднєв погладив її пишну гриву. Базима стояв поруч з ним і милувався чотириногою красунею.
Руднєв і Базима минули поляну і відразу вийшли на берег річки. Він спускався полого до русла. Течія тихенько несла води повз високі трави, густий верболоз, похитуючи коробочки жовтих і білих латать. То тут, то там плескалась дрібна риба.
Берег Уборті був переповнений людьми. Бійці купалися в річці, грілися на сонці, прали просочений сіллю брудний одяг. І тут же його сушили. Деякі лагодили чоботи. Ніщо не порушувало мирну ідилію. Недавні десятиденні бої, чергове форсування Прип’яті щезли з пам'яті, як щось дуже далеке і неприємне.
Комісар і начальник штабу покупалися, прилягли на ніжній траві, підставивши теплим променям свої білі тіла. Прогрів старі кістки на сонці, вернулися в штабну палатку. Там тривали звичайні клопоти. З розстебнутим коміром гімнастерки Дід, одівши на перенісся маленькі круглі окуляри, читав радіограму, яку щойно передала йому росла, чорнобрива радистка Галя Бабій. Родом з Вінниці, колишня студентка третього курсу Харківського інституту інженерів залізничного транспорту, Галина Єфремівна кинула швидкий погляд карих променистих очей на молодих чоловіків, які вивчали документи, і, високо піднявши голову в пілотці, яка ледь прикривала її пишне темно-русяве волосся, покинула штаб.