Ковпак пробіг радіограму, передав Руднєву. Той прочитав: «Чи довго будете стояти в Сабурова і коли вийдете в рейд? Строкач».
— Хай йому чорт! — Не втримався Дід, знімаючи окуляри з маленькими круглими скельцями. — Строкач набрався нахабства запитувати: чи довго ми будемо стояти.
— Сабуров відпочиває шість місяців, а ми тільки прийшли після запеклих боїв, — обурився Руднєв.
Він струснув висохлу на сонці гімнастерку, рукою розгладив рукава, які ще зберегли вологу.
— Люди втомилися, вимагають відпочинку, — додав Базима, який сидів прямо на траві, роздягнений до пояса, без головного убору.
Він підставив сонцю свої волохаті груди і обстрижену під нулівку голову.
В цей час до намету зайшов Вершигора з невеликим чемоданом. Його руда густа борода була ретельно розчесана, галіфе і гімнастерка випрані і відпрасовані. Круглий, невисокого росту, він поставив на пеньок чемодан, одразу відволік на себе увагу «трійки». Підполковник відлітав сьогодні в Москву за викликом.
Семен Васильович дістав підготовлені заздалегідь лист і фотографії. Віддав Петру Петровичу:
— Передай в руки дружині, розпитай, як у них з Юрком справи, — попросив.
Вершигора забрав пакет, поклав у чемодан. Сказав:
— Якщо укладуся. Справ багато.
— Петрович, постарайся. Для мене це дуже важливо, — повторив своє прохання Руднєв.
Семен Васильович дуже хвилювався за другу половину своєї сім’ї. До дружини дійшли чутки про його конфлікт з Сиромолотним. Вона написала йому кілька тривожних листів. І він робив усе, щоб заспокоїти Ньому.
З’єднання готувалося до рейду. Він хотів піти в черговий похід зі спокійним серцем. Знати, що дружина не переживає за нього.
На наступний день комісара розшукала висока і струнка, темноока Галина Бабій. У ретельно підігнаних гімнастерці і спідниці. Доклала руку до пілотки.
— Товаришу генерал-майор! Дозвольте вручити…
Дівчина простягнула Руднєву чергову радіограму і три листи від дружини. Він навіть не подивився радіограму. Поспішив відкрити згорнутий трикутником листик. Пробіг один лист, другий, третій. Простягнув «вісточки» синові.
Радик знав, що надійшли листи. З ранку розшукав батька.
— Що мама пише?
— Наговорили їй, що треба, й що не треба. Вона, бідна, переживає.
— Знову Сиромолотний?!
— А хто ще?
— Неприємний тип. Я його ненавиджу.
Семен Васильович обійняв сина за плечі. Відзначив про себе, що Радик майже з нього ростом. Подумав: «Як швидко летить час. Здається, зовсім недавно взяв його з собою. Тоді він був зовсім хлопчиськом. За два роки виріс, змужнів. Жодного разу не підвів батька».
— Сволочний він, але ти за мене не хвилюйся, — заспокоїв сина батько.
— Жора Гроздовський каже, що він не заспокоїться. Буде добиватися свого.
Семен Васильович повернувся до сина. Подивився в його темно-карі очі:
— Радя. Поглянь на мене. Я не в тому віці, щоб боятися. І чого боятися?! Мені за себе і за вас не соромно. Партизанська сім’я Руднєвих чесно і не шкодуючи себе воює з ворогом.
Поки син читав листи, розгорнув радіограму. Чітким розбірливим почерком Галі там було написано: «Зустрічайте особливо цінний вантаж».
З даних, отриманих раніше, Семен Васильович знав, що в партизанський край прилітає чергова група відповідальних працівників ЦК Компартії України, УШПР, ЦК комсомолу. Майже два роки воював комісар, але нікого зі свого керівництва не бачив в очі. І особливо не хотів бачити.
Кілька разів зустрічався з секретарем ЦК КП (б) У Дем’яном Сергійовичем Коротченко, якого називали просто Дем’яном.
Дем’ян Сергійович народився в 1894 році в селі Погребки Шосткинського району Сумської області. Разом з батьком сплавляв ліс по Десні. Після окупації України в 1918 році австро-німецькими військами для боротьби з інтервентами жителі села організували партизанський загін. Його очолив Дем’ян Сергійович.
Потім Коротченко знаходився на політроботі в Новгород-Сіверському районі, після цього став секретарем Шосткинського райкому партії. У 1938–1939 роках очолював Раднарком України. У 1939 році його обрали секретарем ЦК Компартії республіки. Навесні 1943 року Дем’ян Сергійович виїхав у тил ворога для надання допомоги партизанам.