Семен Васильович відвернувся до вікна. Встановилася трагічна пауза.
Петро Петрович зрозумів комісара. Він вже іншим тоном промовив:
— Іди до себе, вуйко. І не попадайся нам на очі.
— Не розумію їх. Ніяких перспектив, а вони борються, — сказав Базима.
— Мені здається, що це велика трагедія українського народу. Конфлікт на роки. Але нам потрібно враховувати у своїй діяльності цю ситуацію. Уже зараз. Не скочуватися до братовбивчої війни, — сказав Руднєв.
3
Після стоянки в лісі зайняли Корчин. Колона рухалася по пустих темних вулицях села. Воно, здавалося, вимерло. Але якщо в Новій Слободі Путивльського району та інших населених пунктах Лівобережної України і Білорусії від хат залишалися тільки обгорілі труби, то тут спостерігалася інша картина. Білі хати і подвір’я були цілі, але на вулиці не з’явилося жодної людини.
При повному круглому місяці зяяли темні вікна. В деяких з них спалахували вогники і відразу згасали.
Комісар дивився на «мертве» село і здогадувався, чому його вулиці порожні. Його жителі в складі інших борців за незалежність України боролися із з’єднанням у лісі і понесли суттєві втрати.
«Трійка» тіснилася в тачанці Ковпака. Належало форсувати річку Горинь. Можна було перейти міст через водну перешкоду у села Янова Долина. Але там добре укріплений гарнізон ворога. При світлі ліхтарика Ковпак, Руднєв і Базима мізкували біля «стратегічної» карти, як їм краще вчинити.
Прийшли до одностайної думки, що потрібно будувати наплавний міст біля села Здвиждже. В цей час до командирської тачанки підскакав на коні Вершигора. Його руда борода розвівалася на вітрі. Розвідники побували в селі, до якого збиралися будувати переправу, і розповіли, що там вже перебуває з півтисячі українських патріотів.
Коли Петро Петрович доповів про це, Ковпак вибухнув добірним матом.
— Вони заявили, що переправу будувати не дадуть, — додав Вершигора, коли Ковпак трохи заспокоївся.
Ковпак запропонував придушити противника артилерійським вогнем.
— Хай не путаються під ногам, — сказав він. — Не заважають нам. Інакше зітремо з лиця землі.
— Давай не поспішати, зважимо всі «за» і «проти», — зауважив Руднєв.
— Шо зважувати?! Зметемо село з лиця землі, хай подумають наступного разу.
— Для цього не потрібно великого розуму. Але це призведе до жертв не лише військових, а й мирного населення, — знову не погодився з командиром комісар.
Колону зупинили. Командири зайняли найближчу хату. Розмістилися в великій кімнаті, витіснивши господарів в передпокій.
Ковпак забігав по хаті. Швидко скрутив цигарку і кинувся її прикурювати від недогорілих полін. Хоча можна було прикурити від лампи, яка стояла на столі.
Руднєв продовжував сидіти за столом, в голос міркував:
— Відгомони такого бою прогримлять на сотні кілометрів. Це буде на руку німцям, які хочуть звести патріотів і нас, зміцнить у думці місцеве населення, що партизани бандити і їхні вороги. Цього не можна допустити.
Семен Васильович взяв папірець. Написав чистою українською мовою лист. Він просив озброєних людей на тій стороні не перешкоджати проходу червоних партизан України.
— Петрович, — звернувся комісар до Вершигора, — подумай, як передати лист командиру патріотів.
Вершигора взяв записку. «Кого ж послати на таке делікатне завдання?» — Думав він.
До нього підскочила Ганька, яка мимоволі виявилася свідком конфлікту і прийняла його близько до серця.
Вона недавно виміняла вітчизняний автомат на військову форму. І хизувалася в гімнастерці, зеленій спідниці і пілотці.
— Доручіть мені, товаришу підполковник.
Помічник начальника з’єднання з розвідки подивився на Руднєва.
Семен Васильович промовив твердим голосом:
— Забезпечте їй супровід. Нехай переодягнеться.
Ганька пішла в супроводі кількох чоловіків-розвідників.
Повільно минав час. Командир і комісар не розмовляли. Руднєв сидів в генеральській формі, щось думав. Командир теж в генеральській формі тягнув цигарку. В цей час Вершигора, Базима і його помічники розглядали другий варіант: вести бій з німцями за міст в Яновій Долині.
Повернулася з завдання Аня. Її маленькі очі блищали двома зрілими великими вишнями. Вона поправила косинку, витки непокірного волосся. Передала комісару жовтий листочок.