Він боявся, що його почує командир або комісар.
Ковпак все більше хмурнів, все гірше почувався. Чорт виявився страшніше, ніж його малювали.
Михайло Іванович, зрозумівши, що з його затії нічого не вийшло, порадив командуванню єдино вірне рішення: перейти на в’юки.
Вантажі знову в кілька разів скоротили. Поранених пересадили на коней. Хто не міг сидіти, переклали на зроблені самостійно носилки, які несли, як коні, так і люди. Тепер найстрашнішим стало отримати поранення. Бійці просили їх прикінчити, щоб не бути тягарем бойовим товаришам.
Деяких залишали у гуцулів, але з’явилися дані, що місцеві жителі здають партизан німцям. В санчастині нагнітався страх.
Між тим, артбатарея продовжувала рухатися в гори, несучи часткові втрати. Кілька гармат звалилося в ущелини.
Кров в соку, молодий Давид Ілліч Бакрадзе довго не наважувався підійти до командира. Йому разом з іншими бійцями по декілька разів на день доводилося буквально витягувати на руках гармати, готові зірватися у прірву. Сили у бійців танули.
— Що робити з гарматами, командир? — Запитав Давид.
Ковпак сприйняв його питання, як удар у серце. Він не міг змиритися з думкою, що від цариці війни доведеться відмовитися.
Він не захотів слухати доводи грузина. Втік від нього подалі.
Давиду довелося звернутися до Руднєва.
— Ти командиру доповідав? — Запитав комісар.
— Так точно! — Відповів той.
Семен Васильович відпустив артилериста. Довго сидів мовчки, пощипуючи свій чорний, як смола, вус. Комісару страшно не хотілося знищувати артбатарею, на створення якої вони витратили стільки часу і сил.
Що гармати треба знищувати, він вже ні хвилини не сумнівався. Інакше вони дістануться ворогові. Але як переконати в цьому Ковпака, який без цих гармат не представляє існування з’єднання.
Коли Семен Васильович сказав командиру про необхідність знищити гармати, той різко відповів:
— Ніколи! Чуєте. Не позволю!
Останнім часом комісар не суперечив командиру. Він втомився його переконувати. Вимовив:
— Роби, як знаєш. Сили бійців майже вичерпані. Гармати дістануться ворогові.
Руднєв підійшов до стоянки штабу, яка перебувала біля закріпленої за ним двоколки.
— Не знаю, що робити. Він відмовляється знищувати артилерію.
Вася Войцехович відірвався від друкарської машинки, запитав:
— Може, ще протримаємося?
Завжди врівноважений Базима раптом різко викрикнув:
— Може!? Все тягнемо на собі! Люди вибилися з сил. Хто і навіщо нас змушує рухатися в гори?! На вірну смерть!
В цей час до штабістів підійшов Ковпак.
Базима не став мовчати. Подивився в сторону комісара, який напівлежав поруч і не думав втручатися в конфлікт, голосно промовив:
— Сидір! Давай повертати назад, поки не угробили з’єднання.
— Ще один знайшовся. Нам приказали йти в гори. Понімаєте?! Москва наказала.
Базима розумів, що його слова відразу передадуть в УШПР, а, може, навіть в КДБ, але не стримався:
— Завтра Москва накаже знищити з’єднання. Ти це зробиш?
— Хвате, стратег хренов.
Знищити артилерію Ковпака переконували всім штабом. Нарешті, він здався. Промовив:
— Забрав Господь Бог теля, хай бере і корову.
Гармати встановили на гребені високого плато. Внизу виднілися розташування ворога.
Семен Васильович твердим голосом запитав у Бакрадзе:
— А боєприпасів багато?
— Півтора «бе-ка».
— Бе-ка, бе-ка. Говори по-людськи, — роздратовано сказав Ковпак.
— Багато, — відповів Бакрадзе, який з важким серцем готувався до майбутньої події.
— По розташуванням противника вогонь! — Скомандував Руднєв.
Коли закінчилися снаряди, Бакрадзе погладив стовбур однієї з гармат. Він ще був гарячим. Артилеристи відійшли в сторону. Відвернулися від гармат.
Руднєв зрозумів, що ще хвилина, і він не змусить людей виконати команду. Ковпак стояв віддалік і витирав сльози на очах. Бакрадзе обнімав гарячий ствол, не відчуваючи болю. Артилеристи збилися в купку.
— Гармати знищити! — Наказав комісар.
Артилеристи не рухались. Семен Васильович підійшов до гармати. Голосно сказав:
— Давид Ілліч! Допомагай!
Бакрадзе взявся за колесо. Разом з комісаром штовхав гармату до обриву. Тільки тоді на допомогу їм прийшли бійці.
Ковпак втік від усіх. Всівся під деревом. Тремтячими руками скрутив цигарку. По щоці Діда скотилася сльоза. Він втратив найдорожче, що цінував у цій війні.
6
Події розгорталися з кожним днем все драматичніше. Німці заглибилися в гори і з двох сторін прочісували ліс. Вони рухалися з півдня, від Яремчі і Ділятина, і півночі, з боку Пасічної. Вони прагнули оточити і знищити партизан, втягували їх у безперервні запеклі бої.