— Ви чули наказ?
— Чув, але взвод залишу.
Наказавши Осипчуку залишитися з комісаром, капітан Бережний поспішив на допомогу Петру Леонтійовичу. Незабаром Володя Осипчук наздогнав командира і доповів, що комісар його прогнав.
Групи Бережного та Кульбаки з великим трудом пробились в район села Ослави Білі. Їх відрізали від основних груп.
Семен Васильович залишився з нечисленною групою бійців. Партизани потрапили в саме пекло. Продовжували горіти машини. Густий чорний дим не давав дихати. Скрізь валялися трупи. Прибувала техніка ворога з підкріпленням. Щільний автоматний вогонь прикував їх до землі.
Семен Васильович озирався на місто. Він очікував основну групу. Він розраховував, що вона підтримає їх незначні сили. Разом вони розгромлять противника і вийдуть на Ослави Білі.
Однак основні сили не з’являлися. Вони кудись зникли. Зв’язок з Ковпаком встановити не вдалося. Комісар не знав, що основна колона вже звернула на пшеничне поле поруч.
Розвідники доповіли Ковпаку: попереду на дорозі близько ста машин. Деякі з них горять. Йде запекла автоматна перестрілка. Створилася ситуація, яка обговорювалася десятки разів. Сам комісар вчив командирів і політруків підрозділів не втягуватися в зустрічний бій.
Ковпак відразу прийняв рішення не вплутуватися в битву. Він поспішив відвести колону на пшеничне поле, туди, де виднілася вдалині в зелені лісів і чагарників рятівна гора Діл.
Семен Васильович зрозумів: сталося щось непередбачене. Пробитися вперед з малими силами вони не зможуть. Кульбаку і Бережного вже відсікли німці. Тримати оборону вони теж не в силах. Потрібно відходити. Шукати основну колону або виходити з бою своїми силами.
В цей час комісара поранило в ногу. Він упав, відчув, як чобіт наповнюється слизистою теплою рідиною.
Він озирнувся на поле і гори. Майнула думка: ось, напевно, і все: настав той час, коли йому доведеться віддати за Батьківщину найдорожче — своє життя.
У пам’яті спливла його зустріч з Володимиром Іллічем у Смольному. Слова Леніна, що мало завоювати революцію. Її ще треба відстояти. Руднєв подумав, що революцію вони відстояли від зовнішнього ворога, але не вберегли від внутрішнього. До влади прийшли мерзотники. Для них поняття Батьківщини, честі і справедливості не існує. Тому так і виходить в країні.
Ці думки промайнули в його голові. Потім крупним планом спливло дороге обличчя коханої дружини, Юрика…
Він зусиллям волі зібрався весь. Дістав ніж. Лежачи потягнувся до чобота, з якого сочилася кров. Спробував розрізати халяву. Від різкого болю знепритомнів.
Маятник його долі в останній раз різко хитнувся і зупинився. Все склалося так, як було зумовлено зверху. Він не відчув холодок металу на своїй скроні. Він не почув пострілів. Він тільки розпластався, обм’як і навічно залишився лежати в горах.
Стояв спекотний ранок. Дорога рясніла темно-червоними плямами крові і темно-зеленими трупами. Горіли машини ворога. Замість туману в низині стелився чорний дим. Тривав жорстокий бій. Він проходив за Його сценарієм, але зовсім не так, як Він запланував. Тому що актори залишилися без режисера. Виховані ним бійці, позбавлені його керівної волі, продовжували шалено битися, але вже без переможної цілісності.
З’єднання розпалося на дві групи. Одна пішла на Ослави Білі, інша — на гору Діл.
9
Бій, який починався так успішно, міг швидко закінчитися переможним маршем, затягнувся. Тому, що їм ніхто не керував.
Основна група на чолі з Ковпаком рухалася слідом за Бакрадзе, Кульбакою і Бережним. Коли розвідники побачили попереду палаючі автомобілі, мертві тіла партизан і ворожих солдат, які засіяли дорогу і довколишні галявини біля них, командир задумався.
Він не хотів приймати зустрічний бій, хоча з’єднання в нього вже ув’язалася.
Сидір Артемович наказав колоні звертати по пшеничному полю до гори, що підносилася вдалечині в зелені дерев.
— Сидір, — звернувся до нього Базима. — Ми так не планували. Самі розколюємо з’єднання на дві частини.
— Ми не планіровали машини… А шо бачимо, — відповів йому Ковпак.
— Сидір, ми ставимо під удар інших, хто виконує наказ, рухається на Ослави Білі.
Ковпак зупинився. Розстебнув довгий плащ, уперся на палицю, за допомогою якої він пересувався. Дістав кисет з самосадом.
— Я вирішив не втручатися у зустрічний бій.
Ковпак закурив цигарку. Застебнув плащ. Взяв у руки палицю і зашкутильгав поруч з колоною. Він старався провести її через поле до прильоту ворожої авіації.