— Підмога хороша, — підтримав його Семен Васильович. — Служба у нас нелегка. І будуємо, і зброю встановлюємо. Почали за статутом вчення проводити. Без калорійної їжі червоноармійцю не вижити.
— Хлопці дуже задоволені, — сказав Ситников.
Чоловіки вийшли на круглу галявину, яку оточував все той же хвойний ліс. З краю галявини, на вході в тайгу, на чотирьох метрових стовпчиках стояла будочка з отворами на всі сторони. Мисливці піднялися туди по дерев'яних східцях. У ній був встановлений невеликий столик. Там стояли кілька кружок і чайник. Навколо столика — лавки.
Ситников опустився на лавку. Він важко дихав. Руднєв в порівнянні з ним здавався хлопчиком. Перехід по снігу переніс порівняно легко і спокійно, незважаючи на теплий одяг.
Зняли гвинтівки. Притулили до стінки.
— Дивись, комісар, — промовив, задихаючись, Ситников. — Там ми розсипаємо мелене зерно. По кілька мішків. Кабани приходять поласувати. Вибирай підсвинка. Старих старайся не чіпати. Вони на наступний рік ще потомство принесуть. Та й м'ясо у підсвинків м'якше.
— Як їх визначити?
— Елементарно. Вони менше своїх батьків.
— А якщо не прийдуть з якихось причин?
— Такого не може бути.
Чоловіки зачаїлися в будочці. Незабаром почувся характерний шум тварин. Ситников штовхнув комісара. Чоловіки схопили гвинтівки. Застигли в очікуванні.
На галявину вискочило стадо чорних кабанів. Вони розбіглися по колу, жадібно підбираючи корм. Зерно завжди висипали кільцем.
Семен Васильович звів курок. Прицілився в голову підсвинка. Вони з Миколою Федоровичем вистрілили одночасно. Стадо кинулося врозтіч. Дві чорні туші борсалися на снігу. Семен Васильович поспішив перезарядити гвинтівку. Але не міг це зробити швидко. Йому щось заважало. То не міг відразу вийняти з патронника патрон. То не міг вставити його.
Ситников це зробив у лічені секунди. Пролунав постріл. Ще один кабан залишився лежати на снігу.
Семен Васильович вдруге стріляти не став. Не встиг. Стадо розбіглося в різні боки. Сховалося за деревами.
Полювання на звіра не могло залишити комісара байдужим. Він був весь в азарті. В напрузі. Чоловіки спустилися по дерев'яних східцях на поляну. Пішли оглядати дичину. До них уже мчав на санях їздовий.
Утрьох вони довго розглядали кабанів. Більш досвідчений Ситников перший раз потрапив у вухо, другий — в око. Семен Васильович — у вухо.
Присутні високо оцінили майстерність комісара.
— Давненько на полюванні не був, — сказав Семен Васильович.
— Ставлю вам тверду четвірку, комісар, — промовив Ситников.
— Спасибі! — Посміхнувся Руднєв.
Заготівельники повернулися в частину після обіду. Біля їдальні знаходився акуратний дерев'яний сарайчик. Чоловіки на металевій тачці перевезли туші в сарай.
Коли туші розчленували, до комісара підійшов Ситников. Він витирав ганчіркою закривавлений ніж.
Члени бригади заготівельників грілися біля багаття. Микола Федорович ножем обрізав вуха кабанам. Насадив їх на шампур. Встановив шампур над багаттям. Коли з вух зійшов верхній шар, вони зробилися рум'яними, Ситников обережно відрізав шматочок одного з них. Із задоволенням прожував.
— Як вухо? — Запитав Руднєв.
— Смакота!
Вся бригада зайшла в їдальню. Величезне приміщення пустувало. Тільки кухарі й чергові червоноармійці готували вечерю.
— Петрович! — Прохрипів Ситников.
До них підскочив у білому халаті, з білим ковпаком на голові кухар Іван Петрович.
— Слухаю!
— Принеси спирту погрітися. Промерзли. І м'ясця.
Кухар приніс велику алюмінієву кружку спирту, кілька склянок і повну миску м'яса.
Ситников розлив по кілька грамів спирту:
— Вип'ємо, щоб червоноармійцям потрапляли на столи не тільки перловка і гречка, а й м'ясо!
Взяв зі столу свиняче вухо і з хрускотом став його поїдати. Він їв неквапливо, ретельно розжовував.
Семен Васильович теж відрізав собі невеликий шматочок. Після декількох грамів спирту, годин, проведених на морозі, він швидко з'їв вухо, яке в звичайних умовах не дуже жалував.
Руднєв давно не їв з таким апетитом. Коли закінчили обідати, Ситников звернувся до комісара:
— Не знаю, що робити. Хоч руки на себе наклади. Моя Надька спочатку з солдатами путалася, а тепер зовсім до одного з командирів пішла.
— Чув, — відповів Семен Васильович.
— Стерва продажна. Користується тим, що в укріпрайоні нема вільних жінок.
— Недовго їй своєю перевагою користуватися. Скоро обстановка докорінно зміниться. Жінок може додатися.