— Оголосили траур по всій Німеччині. Тепер змушені посилати потяги через Румунію.
— Ви там попрацюйте з командирами. Нехай посилять диверсії в інших регіонах.
На наступний день Микита Сергійович викликав Строкача. Високий, стрункий генерал зайшов в кабінет секретаря ЦК КП (б) У. Хрущов розповів про зустріч з Верховним і зажадав від Тимофія Амросієвича посилити диверсійну роботу в тилу ворога.
Всі ці наркоми, секретарі ЦК знали, що успіх війни залежить від тих, хто взяв на себе основний удар, перебував на передовій, б’ється з ворогами в тилу. Вони всіляко допомагали їм. Але в той же час тримали ніс за вітром. Намагалися не опустити себе перед Верховним, бути в курсі подій, приймати вигідні не тільки для фронту, а й для себе рішення.
Варто було тільки оступитися, піти проти течії, тебе відразу зметуть з шляху, змішають з брудом. Тому Тимофій Амросієвич стелився перед секретарем ЦК Компартії України Д. С. Коротченко, той — перед Хрущовим, а всі разом вони тремтіли перед Верховним, який особисто вирішував все в цій величезній країні.
Не тільки в силу своєї спокійної натури Строкач багато що спускав партизанським ватажкам, терпів їх хамство, необґрунтовані вимоги і обурення, пияцтво, відкрите співжиття одружених командирів з жінками. Він, як і інші керівники країни, розумів: поки вони б’ють ворога, їм доведеться багато чого прощати.
Якщо Семен Васильович Руднєв вважав, що після війни він може багатьом позривати погони, поставити на місце знахабнілих високих командирів, то тут, у Москві, думали навпаки. Коли закінчиться війна і вони будуть у безпеці, можна поставити на місце всіх, хто зараз вважає себе героєм.
З’єднання сумських партизан несло великі втрати. Але воно викликало у всіх захоплення. Воно вийшло на кордони Радянського Союзу, і німці не можуть нічого вдіяти з партизанами. Ці дії в тилу ворога піднімали тут, в своєму тилу, престиж Українського штабу партизанського руху, секретарів та інших високопоставлених чиновників України.
Строкач знав про минуле комісара з’єднання, але спочатку не надавав цьому особливого значення. Скільки військових фахівців, які сиділи за політичною статтею, випустили і вони відправилися прямо на фронт.
Він симпатизував Руднєву, як розумному, доброму, уважному чоловікові, який без гучних слів став душею великого колективу, батьком, якому безмежно вірять люди. Спочатку загорівся ідеєю відправити Ковпака лікуватися, а комісара призначити командиром. Ковпак не тільки не розбирався в стратегії і тактиці партизанської війни, він вів себе зухвало, грубо, з чим ніяк не міг змиритися генерал держбезпеки.
Після розмови з Сиромолотним у Строкача виник сумнів: не такий добренький і простий комісар, як здається на перший погляд. На ньому можна крупно «проколотися». Після того, як Руднєв почав домовлятися з патріотами України, Тимофій Амросієвич насторожився: як би чого не вийшло. Руднєв — нестандартна особистість. Від нього можна всього чекати. І прямолінійний, але недалекий Ковпак в даному випадку набагато надійніше.
У суперечці командира з комісаром Строкач строго вимагав, щоб з українськими патріотами не вели ніяких переговорів. Він намучився з цими патріотами ще до війни. Скільки їх виселили, відправили в тюрми, фізично знищили. Але вони не заспокоїлися, продовжують своє.
Тимофій Амросієвич припускав, що після перемоги над Гітлером війна в Західній Україні не закінчиться. Патріоти битимуться з Радянською владою до останнього.
Зникнення комісара начальник УШПР сприймав, як досвідчений співробітник органів. Він відразу став розглядати це повідомлення з двох точок зору: Руднєв загинув, як герой, або потрапив у руки ворогові.
Особисто він не сумнівався у відданості комісара. Але, враховуючи його минуле, співпрацю з українськими патріотами, досить найменшої зачіпки, щоб затаврувати талановитого командира і просто уважної та доброї людини, яким він знав Семена Васильовича.
Начальник Українського штабу партизанського руху переживав за свою репутацію. Пильність — передусім.
Разом з тим, у ЦК КП (б) У, в УШПР всі розуміли, що комісару треба хоч посмертно віддати по заслугах, врахувавши при цьому останні години його життя, що він не мав зв'язків ні з німцями, ні з патріотами. Помер, як герой.
Тимофій Амросієвич слав радіограми, намагався дізнатися подробиці смерті Руднєва, але на місці нічого з’ясувати не вдалося.
Його особистий інформатор «Загорський» повідомляв: «Руднєв невідомо де, зв’язок з ним не встановлений. Ковпаком заходів до розшуку Руднєва прийнято не було. Винен у загибелі Руднєва Ковпак… У Ковпака не вірять, група розклалася… Судячи з німецьких листівок, Руднєв убитий… Він був поранений в голову і в ногу…».