«Ковпак не вживав заходів тому, що посварився з ним і бажав його загибелі», радирував пізніше «Загорський».
У радіограмі «Загорського» від 27 серпня наводилися слова командира мінерів Терехова: «Дізнавшись про загибель комісара, Ковпак вигукнув: „Одним крохобором менше!“». Однак Строкач відмовився вірити агенту, порахувавши його наклепником.
Незважаючи на важку обстановку, в якій знаходилося з’єднання, Строкач зажадав від Ковпака з’ясувати обставини загибелі комісара. Той «відписався» перед ним тільки через місяць.
В кінці серпня він повідомив Хрущову і Строкачу про обставини загибелі комісара: «За даними одного бійця Глухівського партизанського загону стало відомо, що комісар частини Семен Васильович Руднєв 5 серпня, під час бою за місто Ділятин, був поранений в ногу і руку. Біля нього знаходилися комендант, дві сестри і чотири бійці. Відправлена мною група бійців другого батальйону для виводу їх до частини, на місці поранення не знайшла ні Руднєва, ні бійців, проведені заходи розшуку до цього часу позитивних результатів не дали».
4
Першою покинула гору група командира. Близько трьохсот людей залишили місце стоянки. Колону очолювали Базима, Панін і Тутученко. Крім зброї, кожен з них ніс за плечима речовий мішок. Ковпак шкутильгав поряд з колоною. Він спирався на палицю, сильно прилягав на ногу.
Ядро групи становила рота Федора Андрійовича Карпенка — самий витривалий і боєздатний підрозділ. Всі бійці були озброєні автоматами вітчизняного виробництва.
Група просувалася в східному напрямку. Її шлях пролягав на рівнину через гори. Це викликало у бійців масу непорозумінь і обурення. Вони рвалися «в степя», до хліба, а їх вели туди, де їжа представлялася дуже туманною перспективою.
Ще до виходу Карпенко розсварився з Вершигорою. Той втомився доводити командиру роти, чому він не йде разом з ним на рівнину, а залишається з Ковпаком в горах.
— Федір Андрійович, суть нашого маневру полягає в тому, що ми виходимо зоряним маршрутом. Тобто в різні боки. Ти зрозумів?
— Дайте мені померти в степях, — не здавався командир роти автоматників.
— Карпо, не поспішай на той світ. На той світ завжди встигнеш, — переконував його Жора Гроздовський.
— Давай поміняємося, якщо ти такий розумний. Я піду з Вершигорою, а ти з Ковпаком.
— Не Бузи, Федя, — знову втрутився в розмову Петро Петрович. — Ти не можеш ні з ким помінятися. За тобою стоїть рота. Куди кому йти, ми вирішували спільно. Всі впевнені, що наша група йде на вірну смерть. Вороги зараз розосередилися внизу.
В таких розмовах пройшов день. Увечері група Ковпака першою залишила стоянку. Зовсім змарнілий, Дід пропустив бійців. Довго дивився на залишившихся партизан. Йому махали руками командири груп і бійці. Попереду всіх стояв, погладжуючи руду бороду, Вершигора.
Сидір Артемович не витримав. Скупа чоловіча сльоза скотилася по його щоці. Він постійно дошкуляв себе за те, що наполіг йти в гори всім складом. За кілька тижнів він втратив те, що створювалося роками. З декількох тисяч чоловік він йшов з трьома сотнями. І хоч домовилися зібратися в районі хутора Конотоп, він розумів, що йому ніколи вже не доведеться командувати з’єднанням.
До того ж, він розумів, що за розгром з’єднання комусь доведеться відповідати. З Руднєва вже нічого не візьмеш. Все вказувало на нього. Ковпак розвернувся і, спираючись на палицю, кутаючись в довгий плащ, зашкутильгав за групою.
Відразу ж групі командира довелося зіткнутися з ворогом. Противник займав всі гірські проходи. На кожній гірській стежинці партизан підстерігали засідки.
Партизанам довелося вести щоденні запеклі бої. Особовий склад танув на очах. Багато дрібних груп німці відсікали від основної. Вони змушені були добиратися до місця збору самостійно. Так відкололися групи Базими і Тутученка.
З перших же днів основне навантаження прийняла на себе рота Карпенка. Автоматники діяли злагоджено, оперативно і напористо. Це давало можливість йти напролом, знищувати заслони ворога. Але з відходом Базими і Тутученка у Ковпака не залишилося карт.
Начальником штабу йому довелося призначити мінера Платона Воронька. Він закінчив Харківський автодорожний інститут, Літературний інститут ім. М. Горького і курси мінерів. Добровольцем пішов на фронт.
Орієнтація на місцевості ускладнилася. Це приносило Ковпаку багато неприємностей. Призводило до численних втрат.