— Була одна нормальна людина — Баскаков. І того угробили. У нас складається враження, що ви тут з Барановським покриваєте ворогів народу, — продовжував Малишев.
— Ви займалися цим питанням і нічого не довели. Баскаков загинув через необережність.
— Давайте не будемо сперечатися. Семен Васильович, краще ще раз уважно прочитайте доповідь тов. Сталіна на лютневому пленумі «Про недоліки партійної роботи і заходи ліквідації троцькістських та інших дворушників», — втрутився заступник начальник політуправління армії. — Там сказано: у міру нашого просування до соціалізму класова боротьба загострюється. Так що заспокоюватися рано.
Малишев додав:
— А з доповіддю «Уроки шкідництва, диверсій і шпигунства японо-німецько-троцькістських агентів» наркома НКВС тов. Єжова знайомі?
— Читав, — відповів Руднєв.
— Пленум ЦК ВКП (б) вважає, що всі факти, виявлені в ході слідства по справах антирадянського троцькістського центру та його прихильників на місцях, показують, що з викриттям цих найлютіших ворогів народу НКВС запізнився, принаймні, на чотири роки, — підняв вказівний палець Малишев. — Май це на увазі, Рудньов.
Руднєв сидів, не знав, як йому вчинити. Справа в тому, що ще в академії, на другому курсі, він піднімав разом з іншими курсантами і викладачами питання, як далі розвиватися радянській армії і суспільству. Більшість студентів розчарувалася в революції. Не за таке життя вони боролися. На них відразу ж донесли. Тоді Руднєв відбувся доганою із занесенням в облікову картку. Саме за троцькістську позицію. Тепер він не хотів за своєю ініціативою заводити про це розмову. Захочуть, спитають.
Очолюючи політвідділ, Семен Васильович в усьому намагався розібратися об'єктивно, неупереджено, виробити спільне колективне рішення. І, як правило, воно було справедливим.
— Раніше я говорив, що ми постійно розбираємося з цими питаннями.
— Хто по-справжньому розбирається, там шкідники вже понесли покарання, — не дав йому договорити Малишев.
— Анатолій Іванович, ми не ставили своєю метою відправити за грати якомога більше людей. Справа не в цьому. Головне, виявити істинних ворогів нашої влади і покарати їх. А якщо людина десь оступилася, її треба поправити.
— Значить, недостатньо працювали, раз не виявили, — додав Малишев.
Руднєв рідко виходив з себе. Але зараз його розібрало.
— Що ж, нам завдання встановлювати по ворогам?! В кінці кінців.
— Ти не гарячкуй, Рудньов. Подумай. Може виявитися пізно.
Семен Васильович вже звик до цих незліченних кампаній. Партія кидала клич. І це розкручувалося на всю країну.
Останній пленум кинув клич: активізувати роботу з ворогами народу. Представники з ОКДКФ приїхали до нього, щоб якомога більше військових відправити під суд. Від нього вимагали нізащо покарати невинних людей.
Але з цією лінією партії він не міг ніяк погодитися. Розумів «треба», але не міг. Він боровся за свободу особистості, що людина один одному брат, а тут виходить зовсім навпаки. Не за це він боровся. Але говорити про абсурдність цієї кампанії, значить миттєво самому перетворитися на ворога народу.
— Зрозумійте мене правильно, — сказав він. — Не бачу в укріпрайоні ворогів народу. Не бачу.
Анатолій Іванович блиснув сірими очима, сказав приємним голосом:
— Рудньов, прийди і покайся. Ти людина перевірена. Ми тебе пробачимо.
— Подумай, Семен Васильович, над нашими словами, — сказав Вайнерос. — У вас скоро відбудеться партійний актив за підсумками пленуму ЦК. Ви повинні будете доповісти про виконану роботу. А доповідати, по суті, немає про що. Ми розуміємо, що створення побутових умов, організація дозвілля — це добре. Але і з ворогами потрібно не тільки на словах боротися…
— З ким боротися?
— Значить, у вас все гладко? — Запитав Малишев. — Все шито-крито?
— Такого не може бути, — підтримав слідчого заступник начальника політуправління армії. — Якщо ви не поправите роботу, ми будемо рекомендувати активу визнати діяльність політвідділу і парторганізацій частин укріпрайону по реалізації рішень лютневого пленуму ЦК ВКП (б) незадовільною.
Гості пішли, а він довго сидів і розмірковував про вимоги лютневого пленуму. Ніяк не міг повернутися до теми лекції. Він думав, наскільки довго затягнеться ця страшна кампанія.
Взяв у руки свіжий номер газети «Правда», пробіг по заголовкам, прочитав деякі статті. Газета була переповнена викриттями «ворогів народу» і «шкідників».
І серед цих справ він не бачив жодного, щоб «шпигуни» намагалися передати секретні відомості японцям або німцям. В основному ж люди страждали за «язик». Тобто відкрито висловлювали своє невдоволення політикою партії і уряду. В душі він був згоден з багатьма з них.