Зателефонував Сталін. Запитав у звичній для нього манері:
— Скажіть-но, Блюхер, чому наказ наркома оборони про бомбардування авіацією всієї нашої території, зайнятої японцями, включаючи висоту Заозерну, не виконується?
— Доповідаю, — відповів Блюхер, — авіація готова до вильоту. Затримується виліт із-за несприятливої погоди.
Хотів розповісти вождю, що в зоні бойових дій туман, нічого не видно. Погана видимість не дозволяє авіації вести бойові дії.
Йосип Віссаріонович кинув слухавку.
Прямі дзвінки з Кремля з вимогами негайно атакувати японців і вибити їх з сопок вносили нервозність в діяльність підрозділів Червоної Армії. До того ж, перші атаки захлинулися в крові. Блюхер всіляко уникав розмов з Москвою.
Сталін ніяк не очікував, що такий дріб'язковий конфлікт затягнеться, призведе до численних жертв. Вони вже обчислювалися сотнями вбитих.
— Коли японці будуть вибиті з нашої території? — Запитав в черговий раз Йосип Віссаріонович у наркома оборони.
— Ми приймаємо для цього всі заходи, — відповів Ворошилов.
— Я тебе конкретно запитую: коли японці будуть вигнані з нашої території?!
Ворошилов, як школяр, стояв струнко перед Йосипом Віссаріоновичем. Він не знав, що відповідати. Він щогодини зв'язувався зі Штерном і Блюхером. Але ті не могли йому точно сказати, коли виб'ють японців і вже уникали розмов з ним.
Кілька разів він збирався сам виїхати в район бойових дій. Але його зупиняли.
— Найближчими днями, товаришу Сталін.
Йосип Віссаріонович презирливо подивився в сторону друга.
— Ти не маршал, а гармоніст. Іди на базар, копійки заробляй. «Яблучко» грай.
— Навіщо ж так, Коба.
— Не розумієш, навіщо!? Тому, що пукнули з тобою на весь світ. Доблесна Червона Армія за два-три дні вимете зі своєї території японських агресорів. Проходять тижні, а ми не вилізли з цього лайна. Ти розумієш?!
— Блюхер виявився дворушником.
— Блюхер своє отримає. За себе відповідай.
Пройшовся по кабінету в люті.
— Ти розумієш, що війна може перетворитися на повномасштабну? Ти розумієш, що зараз коїться в Європі. А я не хочу воювати на два фронти.
— Найближчим часом виб'ємо японців.
— Коли?! Дивлюся на тебе, Климент, і думаю. Краще б я тебе розстріляв замість Тухачевського. Той би вже давно порядок навів.
— Справа не в мені, Коба, а в Тухачевському. Ти його боявся…
На наступний день Климента Єфремовича викликав секретар.
Нарком оборони відчув недобре. Він всю ніч не спав. Картав себе за те, що не втримався, бовкнув зайве. Знав, що може за це поплатитися.
Сталін сидів на стільці у своєму кабінеті в торці столу, ретельно набивав люльку. Зовні він виглядав спокійно. Мовчав.
Ворошилов насилу витримав паузу. Стояв по стійці «струнко», витягнувши руки по швах.
Сталін набив люльку. Неквапливо закурив її. Спитав спокійно:
— Я боявся Тухачевського? Я перестріляв кадри Червоної Армії?
Несподівано нахилився до Ворошилова:
— А ти де був?!
— Пробачте, товаришу Сталін.
Після розмови з вождем Ворошилов засмутився, не міг заспокоїтися. Поспішив до себе в наркомат. Зібрав штабістів. Порадився, що робити. Нових ідей ніхто не висловив. З'явився черговий оперативний наказ. У ньому нарком закликав армію нанести потужний удар по нахабним японським агресорам по всьому фронту. Він наказав привести в повну бойову готовність всі війська Далекосхідного Червонопрапорного фронту і Забайкальського військового округу. В наказі було підкреслено: «Жодної п'яді чужої землі, в тому числі і маньчжурської, і корейської, ми не хочемо, а й своєї Радянської землі нікому, японським загарбникам в тому числі, ніколи не віддамо ні вершка!»
В цей час в районі озера Хасан не велося жодних дій. Блюхер, як тільки можна, тримав паузу, чекав, коли пройдуть тумани, щоб задіяти авіацію. Це давалося великими нервами.
Крім Ворошилова, який докучав йому телефонними дзвінками, дошкуляли представники Москви.
— Досить займати песимістичні настрої, — не заспокоювався Мехліс, звертаючись в основному до Блюхера. — Товариш Сталін вимагає негайно вигнати ворогів з нашої території.
— Не бачу, як це можна зробити, — слабо опирався Штерн.
— Направляйте 40 дивізію. Незважаючи ні на що, ми повинні опанувати сопками.
— Знову в лоб? — Перепитав Штерн.
— В лоб. Раз по-іншому не можна.
— Відставити! — Втрутився Блюхер.