— Твоя доля вже вирішена на вищому рівні і якийсь НКВС нічого не вирішує. Вони тільки приводять у відповідність…
— Нехай звинувачують мене, що я розвалив армію, що затягнув видворення японців з нашої території та інше. Але я не працював на японців, не брав участі в жодних змовах.
Слідчий Іванов доповів Лаврентію Павловичу, що й це не дало ніяких результатів.
— У нас немає часу, Іванов. Треба виводити негідника на чисту воду.
— Йому здорово дістається від наших хлопців. Однак, нам не вдалося його зламати ні фізично, ні морально.
— Він у мене отримає по повній програмі, — не витримав Берія.
Завели підслідного. Василь Костянтинович був у синцях. Він помітно здав, але ще не втратив свідомості, пручався.
— Василь Костянтинович, ви, як і раніше, заперечуєте свою участь у шпигунській діяльності, в антирадянській змові, — сказав слідчий.
— Заперечую.
— Ти не зрозумів мене, Вася, — додав Берія. — Ми до тебе намагалися ставитися по-людськи. Але ти нічого не зрозумів.
У приміщення зайшли співробітники з гумовими кийками.
— Попрацюйте з ним, — сказав Берія. — Не соромтеся. Потрудіться, як слід.
Ті стали наносити звичними рухами удари. Все обличчя і голова командувача фронтом вкрилися плямами крові.
— Сталін, чи чуєш ти, як мене катують! — Закричав Блюхер.
— Говори, як ти продав Схід, — в свою чергу прокричав Берія.
В. К. Блюхеру вдалося протриматися два тижні. На третій з нього зробили шматок м'яса, він виконував усі вказівки працівників НКВС. У такому стані у власноручних свідченнях він визнав себе винним у тому, що був учасником антирадянської організації і військової змови. Ці показання є останніми рядками, написаними рукою В. К. Блюхера.
Згідно з актом, складеним судово-медичним експертом Семеновським, смерть маршала настала від закупорки легеневої артерії тромбом, що утворився у венах таза. Але співробітники в'язниці і ув'язнені знали істинну причину кончини Блюхера, у якого в результаті численних побоїв відірвалися не тільки згустки крові, а й цілком і по частинах життєво важливі органи.
— Цього ще не вистачало, — вилаявся Берія, коли дізнався про смерть маршала.
Тут же по телефону доповів Сталіну про його кончину. Той відразу запросив Лаврентія Павловича в Кремль.
— Що там по Блюхеру? — Запитав Йосип Віссаріонович.
— Ми повністю довели його вину в шпигунстві на користь Японії, в участі в антирадянській змові.
— Довели?
Берія дістав свідчення Блюхера. Сталін пробіг документ.
— Все по закону? — Запитав.
— Як годиться.
— Що з ним трапилося?
— Смерть настала від закупорки артерії тромбом.
— Хм… Напевно, перестаралися хлопці?
— Довго не зізнавався у скоєному. Довелося застосувати силу. Без цього у нас не завжди обійдешся.
— Без цього ви не можете?
Берія не соромився. В підрозділи НКВС розіслали узгоджену з генсеком шифрограму, яка дозволяла тортури.
— На жаль. Нетямущим виявився. Ми влаштовували йому очні ставки, підсаджували в камеру своїх людей, щоб наставити на шлях істинний. Нічого не допомогло.
— Він отримав, що шукав. Теж мені, Олександр Македонський.
Берія задоволено посміхнувся:
— Продав Схід. І думав, що це зійде йому з рук.
— Відвезіть труп в Бутирку і спаліть в крематорії.
Вказівку Йосипа Віссаріоновича без зволікань виконали. Понівечене садистами тіло спалили в крематорії, щоб ліквідувати сліди небаченого насильства. І тільки через чотири місяці, в березні 1939 року, судові інстанції засудили мертвого маршала до вищої міри покарання.
Відразу ж заарештували всіх трьох дружин маршала, інших родичів і деяких товаришів по службі. Їх звинуватили в тому, що вони не донесли про злочинні дії Василя Костянтиновича. Всі вони були розстріляні або попали до виправно-трудових таборів і в'язниць.
15
Сталін рідко втрачав контроль над собою. Показував справжнє ставлення до тої чи іншої людини. До цього його привчив багаторічний досвід роботи в Політбюро, колегіальному органі партії, де колись процвітало безліч думок і висловлювання носили зовсім не наказовий характер. Пропозиції довго ставилися на голосування. Приймалося тільки ті, за які віддавали більшість голосів.
Ця звичка збереглася у Йосипа Віссаріоновича на все життя. І тепер він говорив: «я вважаю», «як знаєте», «дивіться самі». Але достатньо було зробити вождю легкий натяк, як його бажання ставало законом. На Політбюро, пленумах ЦК партії і з'їздах розуміли його з півслова і голосували саме так, як хотів самий наймудріший.