Політбюро, Центральний Комітет і сам вождь до діяльності Єжова на посту наркома наркомату внутрішніх справ ставилися позитивно. Направляли, підтримували його, нагороджували. Це дало можливість ліквідувати багатьох опозиційно налаштованих політиків і керівників. Але незабаром генсек помітив, що нарком карає всіх без розбору. Кого, на погляд Сталіна, можна і не чіпати.
У цей же час з-за кордону сипалися скарги, що в Радянському Союзі йде масове знищення невинних людей. Чашу терпіння вождя переповнило донесення розвідників, де наводилися конкретні дані про знищення командного складу Робітничо-Селянської Червоної Армії. Давався докладний аналіз наслідків, які очікують країну у зв'язку з цим знищенням.
Йосип Віссаріонович викликав Ворошилова.
Климент Єфремович, як завжди підтягнутий, діловий, з'явився на виклик.
— Подивися! — Дав документ з грифом «Цілком таємно».
Ворошилов пробіг текст, але відразу розібратися в ньому не зміг. Сказав:
— Нічого не розумію.
— Нічого? Німці дали нам розгорнуту картину про стан Червоної Армії. А ти нічого не розумієш?!
— Що, власне, сталося?
— Те, що назріває війна, а воювати нікому. Ось що сталося.
— Єжов перебрав.
— А ти де був? Ти думав головою чи задом? — Йосип Віссаріонович майже впритул наблизився до обличчя Ворошилова, заглядаючи йому в очі.
Климент Єфремович розчервонівся. Нарком оборони, Маршал Радянського Союзу, чоловік у роках, із сивиною на скронях, точно школяр, потупив погляд, опустив з ретельно прилизаною чуприною голову.
— Чи ти вважаєш, що я знищив комсклад?
— Ніяк ні, товаришу Сталін.
— Раніше ти говорив інше.
— Вибач, погарячкував. З п'яних очей.
— Що у тверезого на умі, те у п'яного на язиці.
— Коба! Ми знаємо один одного не перший рік.
— Дивись, Клим, і думай, про що говориш. Мені для тебе кілька грамів свинцю не шкода.
— Спасибі, друже!
— Дружба дружбою, а тютюнець нарізно.
— Ворогів теж треба було прибрати. Ми займалися цим разом. І органи НКВС, і військові. І партія.
— Дозаймалися. Весь світ сурмить про політичні переслідування в Радянському Союзі.
Йосип Віссаріонович глибоко затягнувся. Його покрите віспою обличчя закам'яніло. Він, здається, забув про існування наркома оборони, думав про щось своє.
— Коротун Єжов не розуміє ситуації. Розперезався, далі нікуди, — вимовив несподівано.
— Дай волю, і нас перестріляє, — додав Ворошилов.
Йосип Віссаріонович задумався. Виголосив після паузи:
— А в усьому звинувачують Сталіна. Сталін винен.
— Ніхто тебе не звинувачує, — поспішив Климент Єфремович.
— Це ти так вважаєш. А спробуй пояснити мільйонам. Сталін такий-сякий.
— Розберуться.
— Ось так завжди. Наламаєте дров, а винен Сталін. Я Єжову списки доводив, кого розстріляти, кого посадити. Я тільки вимагав виявити прихованих ворогів, підвищити відповідальність керівних кадрів, навести дисципліну і порядок.
Ворошилов стояв перед вождем виструнчившись. Він зрадів, що його гнів тільки трохи торкнувся його персони. Той повністю переключився на Єжова. Нарком заглядав Сталіну в рот. В будь-яку хвилину готовий до дії. Вона зараз полягала в тому, щоб підтакнути Йосипу Віссаріоновичу.
Йосип Віссаріонович наказав секретарю, щоб викликав Молотова і Берію. Через кілька хвилин голова ради народних комісарів зайшов до кабінету.
— Як ти ставишся до Єжова?
— Від нього треба терміново позбуватися, — чітко вимовив Молотов.
— А як Лаврентій Павлович?
— Нормальна кандидатура, — відповів Молотов, прекрасно знаючи, що для себе Сталін вирішив це питання. Але за своєю старою звичкою ще не визначився. Йому потрібно знати думку інших.
Так він робив давно на засіданнях Політбюро, пленумах ЦК партії і з'їздах. Йосип Віссаріонович глибоко не розбирався в справах, які вносилися на розгляд партійних органів. Вони його не цікавили і рівень теоретичної підготовки не дозволяв йому як слід опанувати як партійну науку, так і економічні та господарські питання. Але він уважно слухав виступаючих, до чого вони схилялися і, врешті-решт, в простих словах, але з розумним виглядом підводив підсумки дискусії.
Так було на перших порах його діяльності генсеком. З роками він оволодів необхідними знаннями. Але звичка вислухати інших і зробити свої висновки у нього збереглася. І не мало ніякого значення, що його вже величали: «великий», «геніальний», «мудрий» і так далі.