Начальник пройшовся по кабінету. Стояла тиша. Співробітники боялися зробити рух.
Знову підійшов до Малишева.
— Принизив тебе, образив. Гнилий інтелігент. Дай здачі. Заїдь в морду. Я не ображуся.
Малишев стояв блідий.
— Ось так ти з ворогами працюєш. Їх не треба жаліти. У нас не дитячий сад.
— Постараюся все зробити.
— Дивись! Я тебе вмовляти не збираюся. Ти не знаєш, як розмовляють з нами в обласному управлінні.
— Як тільки прийдуть відповіді, все відразу стане на свої місця.
— Ще раз попереджаю: працюй, як слід. Соплі пускати ти майстер.
Анатолій Іванович кілька разів намагався писати на Руднєва обвинувальний висновок. Зазвичай це не становило великих труднощів. Він брав старий документ. З урахуванням даного підслідного підставляв дані і — висновок готовий. Вони походили у нього один на один.
Але на Семена Васильовича у нього не налягала душа. Кілька разів брався писати обвинувальний висновок, але через кілька хвилин відкладав. Залишав до останнього, коли відтягувати вже не вдасться, доведеться виносити вбивче рішення.
Заскрипіли, застукали важкі металеві двері камери.
— Руднєв! До слідчого, — прохрипів повний літній охоронець.
Семен Васильович встав, пішов до дверей.
Його періодично викликали на допит. Малишев відтягував прийняття рішення.
Зайшов до кімнати слідчого, привітався з порога. На місці Малишева сидів інший чоловік.
— Що дивишся? — Відразу вловив здивований погляд комісара. — Прибрали твого покровителя. Нема кому тебе покривати. Весь відділ поміняли.
Новий слідчий дістав цигарку, закурив.
— Сідай. Працюватимемо серйозно.
Поклав перед собою справу Руднєва. Погортав її і закрив.
— З твоїми матеріалами я ознайомлений. У справі підшиті виписки з протоколів допитів колишніх твоїх товаришів по службі: Аронштама, Дреймана, Хаханьяна, Гурфінкеля, Баранівського та інших. Вони доводять, що ти займався підривною і диверсійною діяльністю на користь Японії, намагався зірвати будівництво укріпрайону, не приводити в бойову готовність вогневі точки бетонних споруд.
Слідчий знову відкрив справу. Знайшов потрібну йому сторінку, сказав:
— Зокрема, колишній заступник начальника політуправління Далекосхідної армії Дрейман свідчить, що в листопаді 1936 року залучив тебе у військово-троцькисьтку організацію, що за його завданням ти зберіг в армії троцькістів і білих.
— Влаштуйте з ним очну ставку. Я хочу йому подивитися в очі.
— Значить, зазначених у справі військових ти не знаєш, вони всі брешуть.
— Як же. Знаю. Але не можу погодитися з їх твердженнями, що займався підривною і диверсійною діяльністю, брав участь у створенні троцькисьткої організації.
Слідчий почав допитувати Руднєва окремо по кожній виписці. Семен Васильович по кожному епізоду зробив спростування.
Тоді слідчий відкрив матеріали з показаннями свідків Крилова, Поспєлова, Пестова, Максимова, Сладкова… Після того, як вони їх розглянули, сказав Руднєву:
— Нема чим крити?!
І, не чекаючи відповіді Семена Васильовича, продовжив:
— Приступимо до написання протоколу.
Так само швидко його написав, віддав заарештованому.
— Підписуй!
— Не буду. Показання свідків вигадані. А де речові докази?
— Ось докази.
Молодий з розмаху вдарив в ніс комісарові. Руднєв звалився на підлогу. Слідчий чекав. Він не піднімався. Внесли води. Полили. Насилу піднявся на ноги, присів на стілець.
— Не будеш? Хлопців запрошувати?
— Запрошуйте кого хочете. Не підпишу.
— Дивися, який розумний. Підписуй! Все одно нікуди не дінешся. Все одно підпишеш. Все одно тебе угрохають.
Семен Васильович це вже прекрасно знав. Знав, що в разі відмови прийдуть хлопці і почнеться справжнє катування, побої. Знущання. І готувався до цього.
Семена Васильовича жорстоко побили. Йому припікали тіло цигаркою. Його руки затискали в дверях. Нічого не добившись, притягли в камеру. Після декількох допитів він все-таки зізнався у створенні право-троцькисьткої організації. Від решти звинувачень категорично відмовився.
Він знав, що при будь-якому розкладі смерті йому не минути. Ніякі визнання нічого не дадуть. Хоч так, хоч так, його розстріляють, сім'ю — репресують. Йому не залишається нічого іншого, як триматися. Терпіти до останнього.
Кілька разів його затягували в камеру. Але він тримався.
Черговий слідчий доповідав начальнику відділу, що Руднєв виявився непохитним. Він не захотів підписувати протокол.
— Його можна вбити, але змусити ніколи. Він закриває голову руками, притискає ноги до живота і розслабляється. Він не відчуває ударів. Він використовує якусь методику індійських йогів. Від нього нічого не доб'єшся.