Ковпак глибоко затягнувся, обернувся до Руднєва:
— І тебе грозився пришить.
— А мене за що? — Здивувався комісар.
— За повидло.
В рамках підготовки до зими Руднєв вніс пропозицію: всі продовольчі запаси, які заготовили ще в мирний час, коли закладали бази, розподілити по днях на людину. Під розподіл попало і повидло. Це викликало в самій мобільній, професійній і молодій третій роті Карпенка обурення.
— Шо він ділить?! — Говорив Колька Мудрий. — Мене може завтра вб'ють, а він на кожен день розподілив банку повидла на двох.
— Складний контингент. Воюють добре, але багато собі дозволяють, — сказав Базима, підкидаючи в грубку дубові поліна. — Захочуть — виконають наказ, не захочуть — не виконають.
Ковпак роздягнувся, присів за стіл.
— Шо з кримінальників взяти. Карпо відмотав срок за вбивство, Мудрий з міліції не вилазив. Шпінгалет, Немальований… Один іншого хлеще…
Група Карпенко прибилася до загону з перших днів його існування. До її складу входили червоноармійці, що потрапили в оточення. Вони пробивалися до своїх лісами. Іноді заходили в населені пункти, щоб підкріпитися продуктами харчування.
В Спадщанський ліс червоноармійці потрапили у вересні. Перебивалися, як могли. Тягали з собою бредень. Ловили рибу. Харчувалися лісовими ягодами і грибами.
Там хлопці помітили підозрілого дідка. Він постійно крутився в районі, де вони розташувалися.
Карпенко доручив Кольці Мудрому і Шпінгалєту за ним простежити. Ще здасть німцям. Ті вистежили підозрілого дідка. Притиснули його до нігтя.
— Признавайся, хто ти і навіщо тут?
Дідок покрутив головою вправо, вліво. Молоді, хоч змарнілі, але міцні хлопці. Від них йому не втекти.
— Я командир партизанського загону, — сказав, нарешті.
Ті подивилися на дідка. Його стару куфайку, пом'яті штани, брудні кирзові чоботи, посміхнулися.
— Бійців де втратив, командир без війська? — Засміявся Шпінгалєт.
Ковпак, а це був він, розповів усе, як є. Він відірвався від своїх, залишав місто останнім. Німецькі танки вже прасували вулиці Путивля, коли він задвірками ішов у ліс. Тепер тиждень бродив по жовтим масивам. Не міг знайти будиночок лісника Соловйова.
— Мій загін вже на базі, — відповів Ковпак.
— А як у вас з харчуванням? — Відсторонив Шпінгалета керівник групи сержант Федір Карпенко.
Федір Андрійович Карпенко народився в 1912 році в селі Ревівка Кам'янського району Кіровоградської області. З перших днів війни на фронті, розвідник 6 повітряно-десантної бригади. Потрапив в оточення. Разом з групою бійців проривався до своїх. В Спадщанському лісі група зустрілася з Ковпаком. Влилася в загін.
Федір Андрійович кілька років просидів у в'язниці за вбивство. Казав, що він взяв на себе провину за іншого.
— З харчуванням у нас відмінно, — пожвавився Сидір Артемович. — Навіть повидло є. Допоможіть мені тільки розшукати своїх.
Останні слова відразу змінили ставлення до Ковпака всієї групи.
— Діду, ми тебе любимо, — сказав Колька Мудрий.
Колька Мудрий — Микола Захарович Махлін, народився в 1915 році. До війни займався дрібним шахрайством. Спекулював. Був частим гостем в міліції. В загоні з нього вийшов чудовий розвідник. Тут же йому дали прізвисько Мудрий. Любив Колька пофілософствувати. Він один з перших, хто почав звертатися до Ковпака, називаючи його «Дід».
Ця група, вже загартована в боях, увійшла в створену третю роту. Її посилали на найвідповідальніші завдання. Як правило, хлопці їх виконували. Але з дисципліною було не вельми.
Колишні червоноармійці зневажливо ставилися до пенсіонерів і педагогів. З них вже пісок сиплеться. Їм би на печі сидіти. А вони надумали воювати.
Федя Карпенко, який любив давати бійцям клички, не ображався, що і його прозивали «Карпо». Вважав, що партизанський загін — не армія. Тут не можна встановлювати армійську дисципліну.
— Вони ведуть себе зухвало, — викинув цигарку Руднєв після кількох глибоких затяжок, протягом яких він зберігав мовчання. — Цього терпіти не можна.
— Що ти надумав? — Насторожився Базима.
— Піду, поговорю.
Семен Васильович зняв з плеча свій автомат, з яким не розлучався. Передав Базимі. Відстебнув кобуру з пістолетом.
— Нє здумай! Хлопці напідпитку і налаштовані агресивно, — встав на порозі землянки Ковпак.
— Семен Васильович, ти як дитя мале. Автомат залишаєш. Це можна ще якось зрозуміти. А пістолет?! — додав Базима.
— Заспокойся, Семене! — Не пускав Руднєва Ковпак.
— Правильно Сидір каже, — підтримав командира начальник штабу.