— Давай завтра визовем Карпа і поставим його на місце, — запропонував Сидір Артемович.
— Дайте пройти! — Семен Васильович твердим кроком вийшов з землянки і попрямував в сторону розташування третьої роти.
Близько години чекали Ковпак і Базима повернення комісара. Він не з'явився. Взяли зброю і кілька людей для прикриття. Поспішили в розташування третьої роти.
Швидким кроком рухалися по знайомій тільки партизанам вузькій стежці. Сидір Артемович міцно лаявся матом:
— Не хочуть підкорятися, розжену. Нехай риболовлею займаються.
Біля землянки нерівним полум'ям горіло багаття. Базима запропонував:
— Ви залишайтеся. Піду в розвідку.
Біля вогнища грілася група Карпа. Майже в повному складі. Бійці ловили кожне слово комісара. Як він в числі інших брав Зимовий, як розмовляв з самим Володимиром Іллічем Леніним.
Базима привітався. Його прихід хлопці не помітили. Вони продовжували слухати комісара.
Григорій Якович потоптався біля багаття, нагадав Руднєву, що вже пізно, його чекають у штабній землянці.
Карпо піднявся, запропонував начальнику штабу тільки вийняту з багаття картоплину.
— Спасибі! — Відмовився Григорій Якович. — Поспішаю!
— Скоро буду! — Крикнув йому вслід комісар.
— Шо там? — Ще більше насторожився Ковпак, коли побачив Базиму.
— Йдемо спати! — Заспокоїв його начальник штабу.
— Шо з Руднєвим?
— Бійців виховує. Печену картоплю їсть. Скоро прийде.
— Говори ясніш, — наполягав нічого Ковпак.
— Заспокойся, Сидір. Там все в порядку.
… Руднєв підійшов до землянки третьої роти, коли там вечеряли. Зупинився біля багаття. Деякі бійці встали, інші продовжували сидіти, поглядаючи на свого командира. А комісар дивився на сержанта Карпенко. Той не витримав пильного погляду. Знехотя встав. Слідом за ним — решта хлопців.
— Здрастуйте, бійці третьої роти! — Привітав їх комісар.
— Здоров'я бажаємо! — Весело відповіли хлопці.
— Товаришу комісар, — звернувся до нього Колька Мудрий. — Мені здається, ви вчинили дуже ризиковано.
— Не думаю, — спокійно відповів Руднєв.
— Вечір, а ви без зброї.
— Спеціально залишив. Подивитися, як ви мене будете вбивати.
Федя Карпенко почервонів. Залізякою копирсався у вогні, намагаючись знайти для комісара картоплину.
— Хто? — Нарешті, спитав Карпо.
— Ти, Федю, ти…
— Ви марно всерйоз подумали, товаришу комісар. Зопалу я, необдумано…
— Негоже кидатися словами на вітер, — сказав Семен Васильович, — всяке може трапитися.
— Пробачте, невитримана я людина, запальний, далі нікуди…
— Гаразд, вважай, проїхали. Давайте про дисципліну поговоримо, що з нами буде, якщо її не дотримуватися…
Якийсь час третя рота виконувала беззастережно всі накази командування. Але важке минуле давало про себе знати. Федю знову понесло. Він виявився дуже вразливою і некерованою людиною.
Коли ознайомився з черговим наказом, запитав напряму Базиму:
— Григорій Якович, ви пропонуєте нам зробити гак, замість шести пройти тридцять кілометрів.
— Не пропоную, а наказую, — відповів заклопотаний невідкладними справами Базима. — Розвідка доповіла, що там стоять заслони ворога.
— То для старичків вони заслони, — відповів Карпенко.
Його група пішла навпростець і зазнала втрат. Ні Ковпак, ні Руднєв, ні Базима не звинувачували командира роти. Вони розуміли, що марно. Він ні за що не послухає. Ще більше замкнеться в собі. Якщо вмовляти, ще більше загордиться.
Коли роздавали накази на наступний раз, про Федю «забули».
Він зайшов у штаб, винувато запитав Базиму:
— А нам куди йти?
— Куди побажаєте, — відповів начальник штабу. — Ми ж для вас не указ.
Карпенко винувато поплівся в розташування своєї роти.
Незабаром замість нього в штабі з'явився Колька Мудрий. Підійшов до чергового. Пригостив його тютюнцем. Поцікавився, що до чого. Потім впевнено зайшов до приміщення, де Григорій Якович роздавав начальникам оперативних груп накази.
Привітавшись, вимовив:
— Страшна штука — танк. Але страшніше душа людська.
— Досить язиком молоти. У душі колупатися, — відрізав Базима. — Загін у бій іде, а ти мені голову морочиш.
— Дорогий начальник штабу, наш Григорій Якович. Ми ж тоже хочемо йти.
Базима, нарешті, посміхнувся:
— Ідіть. Набридли мені.
Він передав командиру роти письмовий наказ.
9
Вони зустрілися на окраїні села. Кинулися один до одного. І стояли, обнявшись, не промовляючи ні слова. Його маленька Ньома. Жива і здорова. Вона прийшла на побачення в куфайці і теплій хустці.