Командування вирішило оборонятися в самому селі. Це викликало невдоволення селян. Але про те, щоб будувати оборону за селом, не могло бути й мови. Хати з усіх боків занесло снігом. Для оборонних пунктів обладнали колгоспні будови. На горищах встановили кулемети. В заметах влаштували траншеї і ходи сполучення.
Загони і оперативні групи розташували в такому порядку: східну частину і Хутір Травневий до самого лісу зайняв Путивльський загін, західну частину — Глухівський, вулицю Лугову — Шалигинський. В лісі силами Конотопського загону влаштували засідку.
Командувати правим флангом доручили Базимі, в центрі села перебували Руднєв і Панін, Ковпак здійснював загальне керівництво.
Бій почався вранці і тривав до вечора. Залишивши на полі бою з півтисячі вбитих і поранених, карателі відступили…
Ще раніше задумали, що Григорій Якович на своїй ділянці повинен ввести наступаючих у пастку, в своєрідний маленький котел. Відступити і вдарити по ворогу з флангів. Випробуваний партизанами маневр. Але коли проти тебе воює в кілька разів сильніший противник, зробити це не так просто.
Відповідно з розробками штабу Григорій Якович розосередив бійців по флангах, послабивши центральну частину. Уже це, незважаючи на неодноразові роз’яснення, викликало негативну реакцію у пересічних партизан.
— Вороги попруть, як ми їх зупинимо? — Питали Базиму.
— Спокій і витримка, — заспокоював їх начальник штабу.
Невдоволені бійці займали позиції по флангах. Вороги, вважаючи, що знайшли слабку ділянка в обороні ворога, пішли в наступ. Партизани пропускали їх з біллю в серці. Базима дав команду. З флангів по ворогу обрушився вогонь з автоматів, гвинтівок. Наступаючі по глибокому снігу посунулися назад. Їх знищував прицільний вогонь.
Базима особисто керував боєм. За прикладом комісара він постійно рухався по передовій. Підказував, переставляв бійців. Організовував доставку боєприпасів, взаємодію з підрозділами, які перебували від його ділянки з лівого і правого боку, відправляв до медсанчастини поранених…
В тридцятиградусний мороз у нього постійно мокріла спина. Точно він щойно вискочив з парної. Він раз у раз знімав хутряну шапку, щоб остудити свою наголо пострижену голову. Тільки вечором зітхнув вільно. Постріли з протилежного боку ослабли, а потім і припинилися зовсім.
Своє вагоме слово сказав Конотопський загін, який вдарив із засідки карателям в спину.
Цілий день думки начальника штабу були зайняті тільки тим, як відбити атаку. Хоча іноді в голові спливало: де комісар? Зазвичай він з’являвся то на тій, то на іншій ділянці бою. Сьогодні в розташуванні групи Базими він не з’явився жодного разу.
Тривога закралася в серце Григорія Яковича. Пішов по селу лінією оборони туди, де перебувала група, яку очолював комісар. Ще лунали рідкі постріли. За школою він побачив міномет, у якого клопоталися бійці під керівництвом Олексія Ілліча Коренєва.
Базима запитав, як справи.
— Дали гостям прикурити, — з гордістю промовив Дід Мороз. — Надовго запам’ятають.
Олексій Ілліч показав на поле, де лежали трупи ворогів.
Григорій Якович побачив на білому снігу темні плями. Звернув увагу, що одна з них повільно повзла назад, намагаючись сховатися за дрібним чагарником. Поранений — здогадався він.
Але не зняв з плеча автомат, не наказав бійцям прикінчити ворога. Настільки втомився.
Тут він згадав про те, що його сьогодні найбільше хвилювало. Запитав Коренєва:
— Де Руднєв?
Обличчя Олексія Ілліча спохмурніло:
— Хіба ти не знаєш? Поранило його.
Базима не знав, звідки у нього з’явилися сили. Він не пішов, побіг до хати, де розташовувалася медсанчастина. Недобрі передчуття оволоділи ним. В хаті тьмяно горіла лампа. На соломі, вже перев'язані, лежали поранені бійці. Начальник штабу шукав очима комісара.
До нього підійшла медсестра Галя Борисенко і сказала зі сльозами на очах, що комісар не може говорити. Зараз заснув. Стан його дуже тяжкий. Ворожа куля увійшла під лівим вухом, зачепивши гортань і язик, і вийшла крізь щоку праворуч, поруч з сонною артерією — комісар був на волосок від смерті.
Руднєв керував обороною центральної ділянки. Він з’являвся в найнебезпечніших місцях. Підтримував бійців. У розпал бою комісар побачив, що на лівій ділянці оборони, де більш люто наступав ворог, замовк кулемет. Фашисти наступали трьома густими ланцюгами. Намагалися опанувати крайніми будівлями села.