Домна Данилівна показала Базимі записку і викинула папір в урну.
— Сьома, до тебе сусід у гості зайшов. Нема про що поговорити?
— Дійсно, — погодився Базима. — Пам’ятаєте, як ми відпочивали на Сеймі з дітьми біля Молчанського монастиря.
— Нас на човні перевезли на протилежний берег. Потім почалися дощ і гроза. Маленькі злякалися, а човняр кудись зник. Як ви з Сьомою перевозили дітей вплав на собі.
— Вчепилися в тіло, не відірвеш, — посміхнувся Базима.
Семен Васильович теж посміхнувся. Роки життя в Путивлі подарували йому миті щастя. Він не ліз у політику. Відходив від побоїв у в'язниці. На такій маленькій посаді голови Тсоавіахіму дав знати про себе на всю область. І тільки війна завадила йому провести навчання за участю танків і літаків з військових частин.
У другій половині дня заскочила медсестра Галя Борисенко. Оглянула комісара, прийнялася за звичні процедури. Заміряла тиск, сказала, щоб поклав градусник під пахву.
Не встигла заміряти температуру, в приміщення ввалились Ковпак і недавно призначений ним помічник по господарській частині Михайло Іванович Павловський. Кулеметною чергою його поранило в обидві ноги. Він ходив, широко їх розставивши, як кавалерист. Спирався на палицю.
Сидір Артемович тепло привітався з Руднєвим, поклав на стіл пакет з яйцями і горілкою. Його помічник по господарській частині обережно опустився на стілець поруч з комісаром. Розгладив великі будьонівські вуса. Дістав з кишені люльку. Набивав її тютюном. Але закурювати не поспішав.
Командир пихтів самокруткою.
— Сидір Артемович! — Показала Галя на козячу ніжку в його руці. — Не можна.
Ковпак не здогадався, що від нього вимагають. Павловський обережно вийняв з його рота цигарку і викинув у відро зі сміттям.
Ковпак вилаявся міцним матом.
— Сидір Артемович, — не втрималася Домна Данилівна. — Посоромилися б при дівчині.
Галя Борисенко мат командира чула кожен день. Давно не звертала на нього уваги. Звикла. Хоча спочатку її коробило.
Сидір Артемович, між тим, не бажав слухати жіночі розмови. Запитав у комісара:
— Семен! Люди порядком отдохнули. Шо будем робити далі?
Семен Васильович взяв папір, написав:
«Нехай поки відпочивають. Набираються сил. Як харчування? Чи забезпечили бійцям лазню?»
Сидір Артемович повернувся до помічника.
— Чого не працює баня?
— Відомо чого. Розбомбили.
Ковпак наказав Павловському негайно обладнати нову баню або відправити бійців у сусіднє село.
14
Семен Васильович ще був слабким. Медики не рекомендували йому виходити з приміщення, вступати у розмови. Домна Данилівна з деяких пір навіть стала обережною в прийомі відвідувачів. Вона витирала руки об фартух, тихо говорила:
— Задрімав Семен Васильович. Прийдіть пізніше.
Чим краще почувався комісар, тим важче було його втримати в кімнаті. Ніяка самоосвіта, читання оповідань, повістей і романів не могло перетворити його в затворника. Він рвався до активних дій.
Від поранення у Семена Васильовича залишилися шрами на обличчі. Щоб хоч якось їх приховати, він відрощував вуса. Бородані одразу стали зазивати його в свою команду. Упрошували відростити бороду. Він від цього категорично відмовився. Зате по кілька разів на день розчісував вуса, постійно їх підстригав і погладжував.
Нарешті, медики дозволили комісару з’явитися в штабі. Домна Данилівна ретельно підготувала галіфе і гімнастерку, відшукала шкіряну куртку, яку подружжя возило з собою ще з Громадянської війни. Комісар начистив до блиску хромові чоботи. Одягнувшись, як нова копійка, відправився в штаб.
Він перебував у великій дубовій хаті, критій залізом, з дерев’яними підлогами. Піднявся сходами на терасу, минув сіни і потрапив у зал — найпросторішу в приміщенні кімнату.
Перед тим, як зайти до приміщення, побачив, що Ковпак хльостав батогом бійця, який, напевно, перебрав самогону або спирту. Командир не помітив комісара. Той постарався зробити те ж саме.
— Що трапилося? — Запитав, злегка гаркавлячи, у Базими.
— Командир дисципліну наводить. Люди відпочили, на подвиги тягне.
— П’ють?
— Спирткомбінат за кілька кілометрів. Знайшли доріжку, — відповів Базима.
— Спирткомбінат — це страшно. Це гірше кулемета.
— Як їх утримати? — Знизав плечима Григорій Якович.
— Не батогом же.
Руднєв бачив і раніше, що Сидір Артемович часто вживає батіг в цілях виховання особливо злісних порушників, які зривають наказ, оббирають своїх людей, п’ють, навіть ґвалтують жінок. Це він робив з перших місяців організації загону, на цьому ґрунті у нього з Руднєвим виникали непорозуміння.