Семен Васильович і сам розумів, що завдяки Ковпаку багато в чому тримається дисципліна. І йому доводилося погоджуватися з мордобоєм. Дійшло до того, що винуватих бійців іноді сікли перед строєм. Але це був старий метод виховання, який, як вважав Руднєв, ганьбив з’єднання.
А дисципліну як тримати?! Під час хвороби він над цим багато думав: як абсолютно різних, не знайомих раніше між собою людей підпорядкувати загальному керівництву, щоб вони стали єдиним цілим. І такий «батіг» він вигадав.
Семен Васильович сів за стіл, де сидів над картами і паперами його сусід. Вирішив, що пора покласти край неподобствам. Вони партизани, а не бандити або грабіжники, як намагаються показати вороги.
В кімнату зайшов розлючений Ковпак.
— Воює добре, але зілля губе.
— Треба домагатися свідомої дисципліни, — зауважив Григорій Якович. — Батіг теж запам'ятовується, але ненадовго.
— Поки ви будете вмовляннями займатися, вони творитимуть чорти шо. Я батогом отходив, вони мене, як вогню, бояться.
— Мені здається, я придумав метод виховання краще батога, — трохи гаркавлячи, промовив Руднєв.
— Інтелігенція, що ви там придумаєте. Будете казочки розповідати.
Комісар швидко написав наказ.
— Який у тебе останній? — Запитав Базиму.
Той відкрив книгу наказів. Відповів:
— Пиши — двісті.
Руднєв мовчки передав Базимі чернетку. Начальник штабу прочитав Ковпаку.
— Правильно. Наказ двісті — розстріл на місці, — пожвавів той.
Він загорівся ідеєю негайно зібрати з’єднання. Розіслали посильних. На вулиці біля штабу вишикувався весь особовий склад.
Руднєв звернувся до партизанів:
— Бійці і комсклад, прошу зрозуміти одну просту істину. Ми — українські червоні партизани. Якщо бути точним, Сумське з’єднання партизанських загонів. Повинні дорожити своєю честю. Тільки люди з чистою совістю можуть завоювати довіру народу, який залишився на окупованій території. Його думка нам не байдужа. Ми не бандити, як намагаються нас представити вороги, ми захисники своєї Вітчизни.
Останнім часом з’єднання поповнюється. Я бачу багато нових облич. Вони повинні зрозуміти, що влились в нашу партизанську сім’ю і зобов’язані нарівні з ветеранами дорожити її честю.
Партизанський рух є народним рухом. Партизани — сини свого народу. Тому кожен крок, кожен рух партизана в населеному пункті, його поведінка і ставлення до населення, є великим політичним фактором. Населення нас одягає, годує, з населення йдуть до партизанів кращі сини і дочки. Наші успіхи в боротьбі проти ворога залежатимуть від того, як ми будемо ставитися до місцевого населення. Як воно буде підтримувати нас.
Після поранення Семен Васильович трохи гаркавив. В горлі у нього поколювало. Але не міг відмовити собі у вступній промові до наказу.
Для його оприлюднення надав слово Базимі.
Григорій Якович поправив на переніссі окуляри, прочитав:
— 1. Під час переходу через населені пункти всім бійцям, командирам і політпрацівникам суворо забороняється заходити в хати. Весь особовий склад оперативної групи повинен рухатися в строю і дотримуватися встановленого порядку і суворої дисципліни.
2. Будь-які операції, обшуки в населених пунктах проводити тільки з дозволу командування загону, обов’язково в присутності командира і політпрацівника оперативної групи.
3. Категорично заборонено забирати у населення яйця, курей, молоко. Заготівлею продовольства і фуражу займається спеціально створена група для всього загону.
4. Заміну коней, упряжі та возів у населення проводять командири груп з дозволу командування загону.
5. Категорично забороняється стріляти як під час переходу, так і на стоянках.
6. Всі командири, політпрацівники і бійці зобов'язані виконувати цей наказ, порушення якого розглядається як зрада Батьківщини, порушники будуть притягуватися до відповідальності, аж до розстрілу…
Начальник штабу відразу ж попередив усіх, щоб ознайомилися з наказом під розпис. Ковпак стояв поруч і шмагав батогом по халяві чобота. Був він ще в гніві. А це значило, що командиру краще не підвертатися під руку. Можна отримати на горіхи.
В цей час перед всім строєм тихенько рухалася невисокого росту, середніх років жінка. Худенька, з великими сумними очима і русою косою. Чи то вона знала командира, чи то здогадалася по суворому виразу, що він тут найголовніший, підійшла до Ковпака.