— Нарешті побачили в нашій особі гідного противника, — знову посміхнувся Руднєв.
— Все одно получать своє, — промовив спокійно Ковпак.
— Почнемо з гарнізонів, які блокують ліс, — запропонував комісар. — І з міста всі розбіжаться.
Партизани почали атаку гарнізонів вночі. До ранку їх розбили. Уцілілі загарбники поспішили сховатися в Путивлі. Звідти бігли від партизан через Сейм в Буринь, де проходила залізнична магістраль Конотоп — Ворожба.
На початку травня війська Південно-Західного фронту Червоної Армії почали наступ на Харків. Тому ця гілка залізниці, по якій рухалися потяги з військовою технікою та живою силою в район боїв, зараз мала стратегічне значення.
В середині дня помічник начальника штабу з розвідки Петя Брайко доповів «трійці», що противник втік з міста і запитав:
— Може, займемо?
— Займайте! — Відповіли хором перші командири.
Малими силами партизани незабаром оволоділи Путивлем. Загальне керівництво операцією здійснював Базима, йому допомагали Яша Панін і помічник начальника штабу з розвідки Петя Брайко.
Неспокійний Григорій Якович не спав всю ніч. Він домагався того, щоб вороги непомітно не могли увірватися в місто. Сам особисто контролював, хто і куди піде на застави, де розташуються підрозділи, якими шляхами будуть відходити в ліс.
Він розумів, що на фронті не треба кидатися на амбразуру. Війна — це копітка праця. І від того, як ретельно ти виконаєш доручену справу, залежить успіх завдання.
Він розумів, що довго в місті вони не протримаються. Опиратися ворогові тут неможливо. Тому поспішав вивезти багаті трофеї: зброю, обмундирування і продукти. Обоз в місто не увійшов, своїх возів у партизанів не було. Тому довелося організувати в терміновому порядку гужовий транспорт у довколишніх селах.
Кольці Мудрому Базима доручив очолити групу бійців для організації транспорту в селі Октябрьському. До складу цієї групи увійшов Валентин Полозенко. Він жив у селі Спадщина, але до війни кілька років від Путивльської МТС працював в Октябрьському, в місцевому колгоспі, знав його жителів.
Базима розпорядився, щоб хлопці заїхали до діда Гришки, дочка якого була одружена з лісником Соловйовим. У діда дізнатися прізвища поліцаїв. У них в першу чергу забрати гужовий транспорт для доставки в ліс трофеїв.
Колька Мудрий з групою розвідників поскакав у бік Октябрьського, яке знаходилося в декількох кілометрах від міської околиці. Хлопці підганяли коней.
Попереду їхав Колька з Валентином Полозенко. Колька був середнього зросту, одягнений у темну куртку. З-під такого ж темного кашкету вибивалося чорне волосся.
Валентин був високого зросту, повний, з круглим червоним обличчям і русявим волоссям.
За ними скакало на конях, на невеликому віддаленні, з десяток бійців. Вони були одягнені в перешиту німецьку форму, кашкети з зірочками, кубанки з пришитими червоними стрічками. Всі в кирзових чоботях.
Хлопці виїхали вночі. Коли під’їхали до мосту через Сейм, почало світати. Побачили високий двоповерховий будинок. За ним розкинувся старовинний парк. Над товстими вербами кружляло з криком вороння.
З правого боку моста сірів водяний млин. Шуміла вода. Колька узнав місце. Торік вони тут підірвали мости.
Під стукіт копит Колька говорив своєму сусідові:
— Ніч темна, кобила чорна. Їдеш, їдеш, та й помацаєш: чи не чорт тебе везе.
Валентин, розкривши рот з товстими губами, уважно слухав командира групи. Він недочував, говорив з трудом, шепелявив і заїкався.
Ще торік їх з Жорою Гроздовським направили на залізницю Конотоп — Ворожба для того, щоб підірвали поїзд. Не який попадеться. З технікою або з живою силою. Однак, це виявилося не такою простою справою. Ходили дрезини. Попереду кожного потягу йшли порожні вагони з піском.
Тоді Валентин пішов на ризикований крок. Він навчався в Конотопі. Знав місто. Вони разом з Жорою добралися на залізничну станцію. Проникли в потяг з танками. Зачаїлися там, чекаючи, поки він рушить.
В дорозі підпалили шнур вибухівки, а самі вистрибнули з товарняка. Гроздовський відбувся незначними забоями, а Валентин сильно постраждав. Він не міг говорити. Кров текла з вух. Коли до нього повернулася мова, став шепелявити. Заїкатися. Але вижив. І радів цьому. Хоча Діна Маєвська говорила бійцю, що він так і залишиться інвалідом на все життя.
Група Кольки Мудрого швидко минула два мости (через Сейм і Любку). Торік їх підірвали, але німці швидко побудували нові. По ним йшов рух з Бурині та Конотопа.