Училка вшкварила стиль із тим сталеваром, а я спіймав на танець Мотрю Карпівну і шепчу:
— Скажіть цьому, щоб сидів вишибалою! Не люблю, як придурюються!
— Сказився! — відпускає мені аперкота під ребро Мотря Карпівна. — Що мелеш?
— А хто ж буде вишибалою?
—Ти й будеш, невелике цабе! Червінця зажав?
Ну, думаю, я вам покажу вишибалу! І чарку за чаркою...
А той дипломат уже без дипломатії тримає училку за талію, та стрекочуть не по-нашому, як сороки, та іржуть собі, як лошаки. І головне — я все розумію без перекладу, і вже сам каліюся сусідам по-англійському, але вони ні чорті не січуть...
Ну, закінчилося весілля у рожевому тумані. Правда, одного вишибли. Мене. Сталевар вишиб. А сам кудись з училкою зник...
Так! Було діло. З того часу авторитет мій підупав — вишибалою кличуть. А училка і сталевар прислали мені потім свою весільну фотішку. І джинси в благодарность за знайомство. Джинси, конєшно, фірма. Тільки не люблю, як придурюються...
______________
ТЕЛЕФОННА ПРИГОДА
Ельдар Голота, відомий детективний автор, теленькнув з дачі додому.
— Уважно слухаю, — відповів приємний баритональний бас.
Голота на мить розгубився — вдома мали бути тільки дружина та донька.
— А ви хто? — запитав творець.
— Дзеркально перепрошую: хто ви, а?
— Я господар квартири, де ви маєте честь перебувати.
— О! Ельдаре Хомичу! Дуже приємно познайомитись! Я пристрасний шанувальник вашого детективного таланту! Вашої половини, Маргаритн Петрівни, нема вдома, — відбула до вас на дачу.
— А-а... А Мирослава?
— Дочка відбула на весілля до університетської подруги. Я тут сам.
— Вибачте, а хто ви є?
— Ельдаре Хомичу, скажіть чесно, як у вас із серцем?
— Швидко кажіть, що скоїлося! Пожежа, газ, залили сусідів?!
— Боже борониі Просто до вас заліз злодій-початківець, тобто я, з вашого дозволу.
— Облиште ідіотські жарти!
— Не хвилюйтесь, Ельдаре Хомичу! Слухайте уважно. Я завітав до вашої господи, як повноважний представник газорозподільчої мережі. Поки перевіряв параметри притоку й відтоку блакитного золота, ваші єдинокровні дами збиралися на променад, уголос ділячись своїми планами. З квартири ми вийшли разом, ваші викликали ліфт, а я спустився на поверх нижче...
— Не кривляйтеся! Ви переповідаєте і, до речі, досить бездарно, початок мого оповідання «Розшук тривав годину».
— Свята правда! Але я вирішив перевірити ваш сюжет насправжки. Як було в оповіданні? Злодій поцупив два чемодани добра. А мій вилов скромніший: щойно я загорнув у хустину чотири каблучки, кольє, два браслети — це з трильяжу Маргарити Петрівни, гадаю, речі достойної золотої проби, дружина ваша, вибачте, меркантильна; з серванту взяв дві іменні чари, столовий набір, гадаю, це переважно срібло; ще позичив п'ятсот карбованців готівкою з того ж таки трильяжу... Пижикову шапку брати?
— Це подарунок оленярів Далекої Півночі, — вихопилось у приголомшеного Ельдара Хомича.
— Подарунок брати гріх. А ондатрова — теж подарунок?
Трубка хекнула.
— Не хвилюйтесь, Ельдаре Хомичу! До шапок, шуб і подібного м'якого золота я. не доторкнуся, якраз на них і ловляться злодії при збуті, як ви блискуче показуєте у своїх творах...
— Слухайте уважно, товаришу, — оговтався Ельдар Хомич.
— Громадянине, — підказала трубка.
— Тьху! Так от, громадянине! Покладіть усе на місце і тихенько йдіть із дому. Ви прекрасно знаєте, хоча б з моїх творів, що жоден злочин не залишається безкарним. Спіймають вас швидко, ви самі згадали моє оповідання «Розшук тривав годину...».
—Врешті-решт спіймають, — приречено сказав злодій. — Але не швидко. Жодної помилки, яких припустився рецидивіст з вашого оповідання, я не зробив і, маю надію, не зроблю. Я уважний і вдячний читач, Ельдаре Хомичу!
— Те, що ви чотири хвилини базікаєте зі мною по телефону, вже помилка...
— Вибачте, дорогий Ельдаре Хомичу, абсолютно з вами не згоден! Як було в оповіданні? Поки рецидивіст патякав з обкраденим, той кивком голови підізвав свого колегу, приклав палець до губів і, підтримуючи розмову, напитав записку, щоб колега терміново подзвонив у міліцію з іншого телефону. А ви на дачі один, як палець, цю інформацію я почув із уст Маргарити Петрівни...