— Я виключаю тебе з нашої групи! — заявив я офіційним тоном. — Так що й балачки з тобою не буде жодної... І ще одне. Якщо ти донесеш у КГБ, то я розправлюся з тобою особисто! Через десять років, двадцять... але я тебе знайду і зроблю з тобою так, як робив мій дід із активістами колгоспного руху... зрозуміло?
Стоян дивився на мене, й лице його мінилося. Нарешті він зітхнув, неначе прийнявши якесь рішення, котре далося йому дуже нелегко, й дістав із-за пазухи грубу теку.
— Ти будеш в Оляни?
— А що?
— Віддай, будь ласка, їй оці матеріяли!
— Що тут?
— Меморандуми Гельсінської групи! Оляна просила терміново повернути, але я забув...
— Добре, добре... — буркнув я, ховаючи теку в дипломат. Потім хтів було подати йому руку, та вчасно стримався. — Що ж... будуй стадіони, ренегате!
— Та за кого ти мене маєш, Юру!.. — кволо посміхнувся він, спостерігаючи, як я спускаюся по східцях...
... рвалася із чорної безодні, на дні якої скрадалися безформні двоногі постаті зі звірячими головами. Світло було вгорі — маленький клаптик неба, що насилу мрів у пітьмі й видавався далеким та недосяжним, як сонце; свідомість силкувалася піднятися із дна цієї глибочезної прірви, вона тріпотіла, мов птах, і билася об стіни, чимдуж намагаючись позбутися в’язкого холодного заціпеніння, яке скувало їй крила, світло то наближалося до неї, то віддалялося знову, перетворюючись у малесеньке бліде кружало; аж сили її вичерпалися до останку, і вона, зів’явши, опустилася на самісіньке дно забуття, де її накрила чорна пітьма, в якій огненними зиґзаґами побігли...
ГЛОСАРІЙ. Ой у полі, полі стеклий вовк на місяць звягає! Вовче-вовчиську, ясен місяць тобі не заглитати, в землі Трояновій князем тобі не стати. Скоч, вовчиську, по чистім полю, понеси моє серце до милої дому. А моя милая по двору походжає, до свеї матінки промовляє: «Ой, матінко моя, що ж то за сон мені снився, бодай же він да ще й не привидівся! Що по нашім та обійстю три чорнії комоні грають, ружу-цвіт в моєму горідчику ламають, мене, молодую, дивними голосами викликають...» «Ой ти, доню моя, ой ти ж, зоре моя! Візьми ж ти дорогеє намисто, кинь ти його в безодню керницю — нехай ідуть собі тії пекельні комоні...»
Я вийшов із автобуса й, насвистуючи, почав спускатися в діл. Поперед мене, згорбившись, простував якийсь чолов’яга. Я угледів його ще на Московській площі: він сідав разом зі мною в п’ятдесят другий автобус. Провулок був темний, і тільки десь далеко попереду світився ліхтар. Із-за штахетників звішувалися жовті осінні квіти, побиті морозами. Позаду стало чутно шум двигуна. Коли в спину вдарило жовте світло фар, я одступився вбік і став. Аж тепер я побачив, що за мною йде якась пара, хлопець і дівчина. Вони як по команді глянули на мене, а тоді почали так цілуватися, наче хтіли одне одного з’їсти. Глянувши ліворуч, я побачив, що той чоловік теж відступив під штахетник і стоїть, перечікуючи, поки проїде авто. Аж ось почувся шурхіт протекторів, і повз мене пропливла темна «волга» із антеною на капоті. Вона блимнула габаритними вогнями і звернула за поворот. Як тільки вона щезла з поля зору, я рушив з місця й хутко попростував провулком. Чолов’яга ішов попереду і теж вочевидь кудись поспішав. Я обігнав його і, підійшовши до брами, штовхнув залізну хвіртку. Тоді увійшов у двір і постукав у крайнє вікно, яке зизило в темряву гарячою жовтою плямою. На веранді почулися хуткі лопотючі кроки.
— Ой, — здивувалася Леляна, виглянувши надвір, і її лице аж розцвіло від радости, — це ти, Юру! А що сталося?
Я клацнув замками дипломата й дістав теку.
— Тримай! Стоян передав. І ще ось матеріали Московської групи...
— А це де ти взяв?
— На філософському факультеті. Там, виявляється, теж працюють такі, як ми оце... В перспективі можна буде обмінюватися літературою.
— Чекай-но... А чому це Стоян повертає цю теку?
— Ви ж домовлялися! Він сказав, що ти чекаєш...
— Та я ж йому дала, щоб він працював з нею! Із цими матеріялами треба було ознайомити якомога більшу кількість студентів. Його що, перемикає?
Я зиркнув на годинника.
— Вибач, сонечко... мені треба вже бігти! Гуртожиток зачиняють об одинадцятій. Щодо Стояна, то його поведінку треба буде обговорити... Крім того, маємо кепську новину!
— Яку це, Юру?
— Мене сьогодні викликали в органи! Нічого такого вони не знають, але я вже, як мовиться, на гачку...
— А з якого приводу була розмова?
— Уяви собі, на мене прийшов донос! І знаєш, хто його написав?