Юр писав: «Про той страшний год я чув іще маленьким. Зійдуться, було, люди в бабиній хаті та й починають згадувати, як прийшли активісти, вигребли усе, а далі такий мор настав, що трупи валялися просто на шляху... Аж у зрілому віці я почав дошукуватися причин цієї трагедії і врешті-решт збагнув: факти потребують тлумачення, тому що без цього Тридцять Третій рік так і зостанеться в нашій свідомості страшною макабричною казкою, не більше. Не знаю, чи пощастило мені дочерпати до самісінького дна, одначе для себе я зумів розібратися в деяких найбільш загадкових феноменах тієї епохи. Першим з-поміж цих явищ слід назвати психологію сільського активіста...» Він трохи подумав; затим почав швидко-швидко писати: «Що ж таке червоний активіст? За півтора року в університеті мені довелося аж надто близько спілкуватися з цією породою людей; й уже тоді впадала в око разюча подібність комсомольців 30-х років і тої безмозкої тупоголової комси, яка заправляла у нас на факультеті. Зараз можна з певністю сказати, що буксири, які провадили заготівлю в нашому селі, й комсомольські активісти середини 70-х, що здійснювали політичні судилища, — належать до того ж самого психологічного типу. Якби Вірочку чи Дембовського послали на село викачувати хліб, то діяли б вони точнісінько так же, як і їхні попередники — цебто вимітали б усе до зернини, видирали недоїдений шмат коржа в маленьких дітей, а згодом, розперезавшись, убивали б людей або закопували живцем у землю. Питання полягає ось в чому: навіщо активісти свідомо коїли зло, та ще й раділи од того, що вони його роблять? Які мотиви лежали в основі цієї патологічної поведінки? Соціяльний психоаналіз — невдячне заняття, хоча б тому що за це в Радянському Союзі садять до тюряги; однак я вирішив записати на папері свої спостереження, тому що в майбутньому навряд чи зможу це зробити...» Він знову замислився. Далі рішуче струснув головою, і перо забігало по сторінці, виводячи нерівні кострубаті літери: «У розповідях очевидців дуже часто повторюються свідчення про нелогічні дії червоних активістів. Ці люди сміються там, де інші плачуть, танцюють там, де інші моляться, й узагалі вони все роблять навиворіт, причому без жодного логічного обґрунтування. Найбільше мені в пам’ятку розповідь про те, як у сусідньому з нами селі куркулили чиюсь родину. Обстановка трагічна, вся процедура скидається на похорон, — а комсомольські активісти регочуть та свистять... Але, зразу ж додавали очевидці, Господь їх покарав — усі вони потім здуріли! Оця невелика, однак дуже нав’язлива деталь (патологія поведінки, яка закінчується божевіллям) змусила мене знову переглянути свої записи про події Тридцять Третього року, і я просто-таки остовпів: подібні явища спостерігалися чи не в кожному селі! Аж врешті я дійшов висновку: виходить, на початку хлібозаготівлі 1932 року серед сільського активу налічувалося від 30 до 40 відсотків психічно хворих людей, котрі відзначалися агресивною, садистською поведінкою!