— Ні, я викладач у посередньому коледжі.
— Ти заможний?
— Із професійної і фінансової точки зору, я не вартий і нігтя твого Джейсона.
— Ну, ось. Він же сам каже, що дає тобі шанс усього твого життя. Він хоче спробувати іншого життя. То чому б і тобі не дати шанс? Я не кажу, що це правильно. Я розповідаю про те, як гарна людина довела себе до таких жахливих учинків. Це — вступний курс «Соціальна психологія 101».
Вона, мабуть, відчуває, що мною оволодіває лють, бо каже:
— Джейсоне, не варто казитися саме зараз. За хвилину ми повернемося в той коридор. Ми — важелі управління. Твої слова, чи не так?
— Авжеж.
— Якщо це правда, якщо наш емоційний стан якось впливає на вибір цих світів, то куди нас заведе твоя лють і заздрість? Не можна, щоб ти втримував цю енергію, відчиняючи двері. Тобі треба якимось чином відпустити її.
Я відчуваю, що препарат починає діяти.
Мої м’язи розслабляються.
На секунду гнів щезає в річці миру й спокою, і я б усе віддав, щоб це не закінчувалося, щоб я так і плив у її хвилях.
Коли Аманда вмикає ліхтар, стіни, перпендикулярні до дверей, зникають.
Я дивлюся на шкіряну сумку з рештою ампул і думаю: якщо цей гад, що зробив це зі мною, зумів управляти цим ящиком, то і я навчуся.
У синьому світлі Аманда спостерігає за мною.
Я кажу:
— У нас залишилося сорок чотири ампули. Двадцять дві спроби, щоб усе виправити. Скільки той, другий, Джейсон прихопив із собою в куб?
— Сотню.
Чорт.
Я відчуваю напад паніки, та однаково всміхаюсь.
— Думаю, нам пощастило, що я набагато розумніший за нього, еге ж?
Аманда сміється, підводиться і простягає мені руку.
— У нас одна година, — каже вона. — Ти готовий?
— Цілком.
Розділ дев’ятий
Він раніше встає.
Він менше п’є.
Швидше їздить.
Більше читає.
Почав тренуватися.
По-іншому тримає виделку.
Охочіше сміється.
Рідше надсилає СМС-ки.
Він довше миється в душі, і замість того, щоб возити по тілу бруском мила, тепер він намилює мачулку.
Він голиться раз на два дні, а не на чотири, і над раковиною, а не в душі.
Взувається зразу після того, як одягнеться, а не біля вхідних дверей, перед виходом із дому.
Він регулярно чистить зуби зубною ниткою, і три дні тому вона на власні очі бачила, як він вищипував брови.
Він не надівав свою улюблену спальну сорочку — вицвілу футболку із зображенням групи U2 з концерту, на який вони ходили десять років тому в Юнайтед-центр — уже майже два тижні.
Він по-іншому миє посуд — не городить громіздку вежу в сушарці, а розкладає мокрі тарілки на рушниках, розстелених на стільниці.
На сніданок він випиває одну чашку кави замість двох, і робить її набагато слабшою, ніж завжди, такою слабкою, що вранці їй насилу вдається не пускати його на кухню, щоб варити каву самій.
Останнім часом їхні розмови за сімейною вечерею точаться довкола ідей, книжок і статей, які читає Джейсон, та довкола навчання Чарлі, замість нудного обговорення подій дня.
Що ж до Чарлі, то й до сина Джейсон почав ставитися інакше.
М’якше, поблажливіше.
Ніби він забув, що це значить бути батьком підлітка.
Він більше не стовбичить до другої годин ночі у «Netflix» на своєму айпаді.
Він більше не називає її Дані.
Він хоче її постійно, і щоразу це в них, як уперше.
Він дивиться на неї із зачаєною пристрастю, і їй це нагадує недавніх коханців, які невідривно дивляться одне одному в очі, коли ще стільки таємниць між ними, і ще стільки незвіданих територій, які треба відкрити.
Ці думки, всі ці крихітні штришки, збираються десь у дальньому закутку її мозку, коли вона стоїть перед дзеркалом біля Джейсона.
Ранок, і вони збираються кожен на свою роботу.
Вона чистить зуби, і він чистить зуби, і коли він ловить на собі її пильний погляд, то усміхається до неї повним ротом зубної пасти й підморгує.
Вона думає...
Може, в нього рак, і він не зізнається в цьому?
Може, він приймає новий антидепресант і нічого не каже?
Може, його звільнили з роботи?
Нудотне, гаряче відчуття виникає в неї десь у шлунку: може, в нього інтрижка з котроюсь із його студенток, і це через неї він почувається і поводиться, як зовсім інша людина?
Ні, це все не те.
Річ у тім, що все чудово.
Формально, в них усе навіть краще, ніж було. Він ставиться до неї уважніше, ніж завжди. Вони стільки не розмовляли й не сміялися аж із самого початку їхніх стосунків.