Я трохи збавляю швидкість, натискаючи на педаль гальма, і коли швидкість падає, з’їжджаю на узбіччя й зупиняю машину.
— Джейсоне, — хапає мене за руку Аманда. — Що ти робиш?
У бічне дзеркало мені видно, як чорний бездоріжник зупиняється за нами.
«Вимкніть двигун і викиньте ключі у вікно».
— Джейсоне!
— Просто довірся мені.
«Це останнє попередження. Вимкніть двигун і викиньте ключі у вікно. При спробі втекти буде відкрито вогонь на ураження».
Позаду, за кілометр чи далі, з’являється більше фар.
Вимикаю двигун і вимикаю все світло. Потім опускаю вікно на кілька сантиметрів, висуваю руку і вдаю, що викидаю ключі.
Дверцята з боку водія на бездоріжнику відчиняються і звідти вилазить чоловік у протигазі зі зброєю напоготові.
Я знову заводжу двигун, врубаю все світло і вдавлюю педаль газу в підлогу.
Крізь гуркіт двигуна чую звук пострілу.
У лобовому склі з’являється дірка від кулі.
Потім ще одна.
Наступна вціляє у відсік для касет.
Озираюсь і бачу бездоріжник на узбіччі вже за сотню метрів.
Стрілка спідометра вказує на дев’яносто п’ять і повзе вище.
— Як далеко ми від нашого з’їзду?
— Два-три кілометри.
— За нами їх ціла купа.
— Я їх бачу.
— Джейсоне, якщо вони нас схоплять...
— Я знаю.
Зараз ми їдемо на швидкості, трохи вищій ста сорока, двигун надривається, утримуючи її, оберти повзуть у червону зону.
Ми пролітаємо вказівник, що наш з’їзд за півкілометра попереду праворуч.
На цій швидкості ми будемо там за кілька секунд.
На з’їзд я виїжджаю на швидкості сто двадцять і різко гальмую.
Ми обоє не пристебнуті.
Інерція кидає Аманду на бардачок, а мене — на кермо.
У кінці рампи я роблю жорсткий лівий поворот на знак «стоп» — вереск шин, запах горілої гуми. Аманду жбурляє на двері з її боку, а мене мало не кидає на її сидіння.
Коли я минаю шляхопровід, на федеральній трасі помічаю п’ять «блимавок», найближчий бездоріжник тепер летить до виїзної рампи в супроводі двох «Humvees».
Ми мчимо порожніми вулицями Південного Чикаго.
Аманда нахиляється вперед і виглядає в лобове скло.
— Що там? — питаю.
Вона вдивляється в небо.
— Я бачу там вогні.
— Схоже на вертоліт?
— Атож.
Я мчу порожніми перехрестями, повз зачинену станцію метро, потім ми виїжджаємо з гетто, женемо вздовж закинутих складів і депо.
На задвірки міста.
— Вони наближаються, — каже Аманда.
Стукіт у кузов машини.
Потім ще три черги, одна за одною, наче хтось грюкає молотком по металу.
— Це автомат.
— Лягай на підлогу.
Я чую, як наближається хор сирен.
Цей застарілий седан не годиться для того, що на нього чекає.
Ще дві черги продірявлюють заднє вікно й лобове скло.
Одна куля потрапляє в спинку Амандового сидіння.
Через зрешечене кулями скло прямо перед собою я бачу озеро.
— Тримайся, ми майже на місці, — наказую я.
Різко повертаю праворуч на Пуласкі-драйв, і коли у дверцята заднього пасажира поціляють три кулі, вирубаю світло.
Перші кілька секунд, коли я кермую без фар, здається, що ми летимо крізь цілковиту пітьму.
Але потім очі пристосовуються.
Попереду видніється тротуар, чорні силуети споруд навколо.
Тут так темно, як у селі.
Я приймаю ногу з педалі газу, але на гальма не натискаю.
Озирнувшись, бачу, як два бездоріжники різко звертають на Пуласкі-драйв.
Далі я розрізняю два знайомих димарі, які впираються у зоряне небо.
Наша швидкість близько тридцяти кілометрів за годину, і хоча ті бездоріжники швидко нас наздоганяють, я не думаю, що їхні фари дальнього світла можуть до нас дістати.
Я бачу паркан.
Наша швидкість і далі знижується.
Я кермую через дорогу, і решітка радіатора врізається в замкнені ворота, розчиняючи їх.
Ми поволі вкочуємося на стоянку, і, лавіруючи між поваленими ліхтарними стовпами, я озираюся на дорогу.
Сирени гучнішають.
Три бездоріжники проносяться повз ворота, за ними — два «Гамві» із кулеметами на дахах.
Я вимикаю двигун.
У цій новій тиші я чую, як слабшає звук сирен.
Аманда піднімається з підлоги, поки я дістаю наш рюкзак із заднього сидіння.
Грюкіт дверцят нашої машини відбивається від цегляної будівлі, що височіє прямо перед нами.
Ми прямуємо до розваленої споруди із залишком оригінальної вивіски: «...КАЗЬКА ЕЛЕКТРОСТ...».
Над головою деренчить вертоліт, нишпорячи яскравим прожектором по стоянці.