«Ескалейд» під’їжджає до зупинки біля головного входу, але я прошу водія завезти нас на підземну стоянку.
Із Честнат-стріт ми заглиблюємося в темряву багатоповерхового гаража.
Ми спускаємося на четвертий рівень, і я прошу водія зупинитися біля найближчої групи ліфтів.
Наскільки мені було видно, жодна машина за нами не їхала.
Луна від грюкоту зачинених дверцят відбивається від бетонних стін і колон. Авто від’їжджає.
«Вотер тауер плейс» — це торговий центр з вертикальними стінами, заввишки вісім поверхів, напханих бутіками і розкішними магазинами, які юрбляться навколо центрального атріуму зі скла й хромованої сталі.
Ми піднімаємося на мезонінний рівень, де розташовані всі ресторани, й виходимо зі скляного ліфта.
Зимова негода загнала під дах натовпи людей.
На якусь мить я почуваюся абсолютно безликим, непомітним.
Ми знаходимо місцину в тихому куточку, подалі від людських потоків.
Я сиджу між Даніелою і Чарлі й думаю про всіх тих Джейсонів, які бігають зараз по Чикаго, готових на все, навіть убити, аби лиш опинитися на моєму місці.
Я глибоко вдихаю.
Із чого ж почати?
Я дивлюся Даніелі в очі й заправляю пасмо її волосся за вухо.
Я дивлюся в очі Чарлі.
Кажу їм, як сильно я їх люблю.
Що я пройшов крізь пекло, щоб зараз отак сидіти між ними.
Я починаю з мого викрадення в ту хрустку жовтневу ніч, коли мене примусили під дулом пістолета вести машину до закинутої електростанції в Південному Чикаго.
Я розповідаю про свій страх, про те, як думав, що мене збираються вбити, про те, що натомість прокинувся в ангарі секретної наукової лабораторії, де люди, яких я ніколи не бачив, виявляється, не тільки знали мене, а ще й з нетерпінням чекали на моє повернення.
Вони прислухаються до кожної деталі моєї втечі з «Лабораторій швидкості» тієї першої ночі, і мого повернення в наш будинок на Елеанор-стріт, будинок, який не був моєю домівкою, де я жив самотою, як людина, котра вибрала шлях присвятити усе життя своїм науковим дослідженням.
Світ, в якому ми з Даніелою ніколи не одружувалися, а Чарлі ніколи не народжувався.
Я розповів Даніелі, як я зустрів її двійника на художній інсталяції в Бактауні.
Як мене схопили й заточили в лабораторії.
Як ми з Амандою втекли в кубі.
Я описую мультивсесвіт.
Кожні двері, в які заходив.
Кожен зруйнований світ.
Кожне Чикаго, яке було не зовсім моє, але яке на крок наближало мене до дому.
Про деякі речі я не згадую.
Те, про що я поки не насмілююсь розповідати.
Про дві ночі, які я провів із Даніелою після відкриття інсталяції.
Про те, як двічі був свідком її смерті.
Колись я розповім і про це.
Я намагаюсь уявити, що мусять відчувати Даніела й Чарлі, слухаючи цю історію.
Коли по щоках Даніели починають котитися сльози, я питаю:
— Ти віриш мені?
— Звичайно, я тобі вірю.
— Чарлі?
Мій син киває, але його погляд блукає десь дуже далеко. Він байдуже спостерігає за метушливими покупцями, і мені цікаво, чи багато він почув із того, що я розповідав.
Як взагалі можна слухати таку маячню?
Даніела витирає очі й каже:
— Я просто хочу впевнитися, що правильно зрозуміла все, що ти розповідав. Отже, тієї ночі, коли ти пішов на вечірку Раяна Голдера, цей другий Джейсон украв твоє життя? Він запхав тебе в той ящик і закинув у свій світ, щоб самому жити в цьому? Зі мною?
— Саме про це я тобі й кажу.
— Значить, цей чоловік, з яким я жила, — чужий?
— Не зовсім. Я думаю, що він і я були однією особою п’ятнадцять років тому.
— А що сталося п’ятнадцять років тому?
— Ти сказала мені, що вагітна Чарлі. Мультивсесвіт існує, бо кожен вибір, який ми робимо, утворює розвилку на шляху, яка веде в паралельний світ. Та ніч, коли ти сказала мені про вагітність, закінчилася не тільки так, як ми з тобою пам’ятаємо. Вона розділилася на безліч варіантів. В одному світі, в якому ми з тобою живемо, ти і я вирішили жити разом. Ми побралися. У нас народився Чарлі. Ми зажили в нашому будинку. В іншому — вирішив, що не готовий ставати батьком, це не мій шлях. Я боявся, що втрачу роботу, не задовольню своїх амбіцій.
Отож, існує варіант нашого життя, де в нас не було дитини. Чарлі. Ти захопилася своїм мистецтвом. Я захопився своєю наукою. І зрештою, наші шляхи розійшлися. Той чоловік, та моя версія, з якою ти жила впродовж останнього місяця, — саме він і побудував цей ящик.
— Тобто, велику версію тієї штуки, над якою ти працював, коли ми вперше зустрілися — куб?