Роланд повів його зворотним шляхом за валун, на якому Джейк знайшов шорсткі чорні волосини, і заходився методично стирати ногою сліди, що їх зоставив Мордред.
— Навіщо це? — запитав Джейк, трохи різкіше, ніж йому хотілося.
— Едді й Сюзанні не треба про нього знати, — відповів стрілець. — Він хоче лише спостерігати, а не втручатися в наші справи. Принаймні поки що.
«А звідки ти знаєш?» — хотів було спитати Джейк, але знову дав про себе знати той укол (те відчуття, що аж ніяк не могло бути ревнощами), і він передумав. Нехай Роланд собі думає, що хоче. А він, Джейк, тим часом буде насторожі. І якщо Мордред буде настільки дурний, що покажеться…
— Найбільше мене непокоїть Сюзанна, — сказав Роланд. — Саме її присутність «дитятка» може вивести з рівноваги. І йому найлегше буде прочитати її думки.
— Бо вона його мати, — уточнив Джейк.
— Так, між ними є зв’язок. Я можу розраховувати на те, що ти триматимеш рота на замку?
— Авжеж.
— І спробуєш виставити захист для своїх думок? Це теж важливо.
— Я спробую, але… — Джейк стенув плечима, наче кажучи, що він не знає, як це робиться.
— Добре, — кивнув Роланд. — Я робитиму те саме.
Повіяв вітер. На зміну «Мосту над буремними водами» прийшла пісня «Бітлів» (у цьому Джейк був впевнений на всі сто), приспів якої закінчувався на «біп-біп-мм-біп-біп, йе!» Невже в цих заметених порохом напівмертвих містечках між Ґілеадом і Меджисом її знали? Невже в цих містечках були свої Шеби, які грали на своїх розладнаних піаніно «Веди мою машину», поки слабшали Промені, клей, на якому трималися світи, розтягувався, і самі світи провисали?
Він рвучко труснув головою, відганяючи від себе ці думки. Роланд все ще дивився на нього, і Джейк відчув спалах роздратування (що йому було геть не властиво).
— Я мовчатиму, Роланде, і намагатимусь тримати свої думки при собі. За мене не турбуйся.
— Я й не турбуюся, — сказав стрілець, і Джейку довелося придушити спокусу — йому кортіло зазирнути в голову свого діна і дізнатися, чи правда це. Він досі вважав, що підглядати не можна, і не лише тому, що це неввічливо. Недовіра була кислотою, що роз’їдала стосунки. Їхній ка-тет і без того був крихкий, а попереду в них було багато роботи.
— Добре, — сказав він. — Це добре.
— Обре, — погодився Юк дружнім тоном, наче казав: «Тоді вирішено», і обидва мимоволі всміхнулися.
— Ми знаємо про його присутність, — сказав Роланд, — а він, швидше за все, про нашу обізнаність не підозрює. За цих обставин кращого годі й сподіватися.
Джейк кивнув. Йому вже трохи відлягло від серця.
Коли вони підходили до печери, до входу своїм звичним швидким поповзом наблизилася Сюзанна. Понюхала повітря і скривилася. А потім помітила їх, і гримаса поступилася місцем усмішці.
— Бачу красенів-мужчин! І давно ви, хлопці, повставали?
— Зовсім недавно, — відповів Роланд.
— І як ти почуваєшся?
— Добре, — сказав стрілець. — Прокинувся з головним болем, але все минулося.
— Правда? — недовірливо подивився на нього Джейк.
Роланд кивнув і стиснув хлопчику плече.
Сюзанна спитала, чи не зголодніли вони. Роланд кивнув, і Джейк також.
— Тоді заходьте, — сказала вона. — Побачимо, що тут є пожувати.
Сюзанна знайшла яєчний порошок і бляшанки консервованої яловичини. Едді розкопав відкривачку і маленький газовий гриль-хібачі. Трохи пововтузившись, він спромігся нарешті його розпалити і навіть не дуже перелякався, коли гриль до нього заговорив.
— Здрастуйте! Я на три чверті заповнений скрапленим газом «Ґемрі», який можна придбати у «Вол-Март», «Барнабіз» та інших чудових крамницях! Обираючи «Ґемрі», ви обираєте якість! Темно тут, чи не так? Чи можу я допомогти вам рецептом чи підказати час для приготування?
— Ти допоможеш мені, якщо заткнешся, — сказав Едді, і гриль більше не озивався. Едді навіть замислився, чи, бува, не образив його, потім ще глибше замислився, що слід було б укоротити собі віку й позбавити світ своєї проблемної особи.
Роланд відкрив чотири банки консервованих персиків, понюхав і схвально кивнув.
— По-моєму, нормальні, — сказав він. — Запах приємний.
Коли вони вже закінчували снідати, повітря перед печерою замерехтіло, і за мить нізвідки з’явилися Тед Бротіґен, Дінкі Ерншо і Шимі Руїс. За ними, скулений і дуже зляканий, у пошарпаному вицвілому комбінезоні, ховався Род, якого просив привести Роланд.
— Заходьте, поснідайте з нами, — світським тоном запросив стрілець, ніби перед ним щодня вигулькувала четвірка телепортів. — Їжі вистачить на всіх.
— Напевно, ми відмовимося, — сказав Дінкі. — У нас мало ч…
Та не встиг він закінчити, як коліна Шимі підігнулися і він упав біля входу в печеру. Його очі закотилися під лоба, на потрісканих губах з’явилася тонка плівка піни. Шимі забився в судомах, ноги безцільно молотили повітря, викреслюючи гумовими мокасинами лінії в скелі.
Розділ X
ОСТАННЯ РОЗМОВА
(СОН ШИМІ)
Поміркувавши трохи, Сюзанна вирішила, що подальші події навряд чи можна назвати шарварком, бо для цього потрібна дюжина людей щонайменше, а їх було лише семеро. Восьмеро, якщо рахувати Рода, а не рахувати його ніяк не можна було, бо найбільший гамір створював він. Побачивши Роланда, він упав на коліна, здійняв руки над головою (достоту як рефері, який сигналив про вдалий кидок, що приніс додаткові очки) і заходився швидко-швидко бити поклони — в буквальному значенні чолом, бо кожен уклін супроводжувався ударом об землю. Водночас він щось белькотів, чи то пак верещав своєю дивною мовою з багатьма голосними. І за час усієї цієї гімнастики він ні на мить не відводив очей від Роланда. Сюзанна майже не сумнівалася, що стрільцеві зараз поклоняються, наче якомусь богові.
Тед також упав навколішки, але через Шимі. Старий охопив його голову своїми руками, щоб вона не шарпалася, бо давній знайомий Роланда з часів Меджису вже встиг порізати щоку об гострий уламок скелі, й поріз цей виявився небезпечно близько до лівого ока Шимі. Тепер з його рота полилася тонка цівка крові: потекла вгору його помірно щетинистою щокою.
— Дайте мені щось закласти йому до рота! — закричав Тед. — Хто-небудь, допоможіть! Отямтеся! Він язика собі відкусить, чорт забирай!
Біля відкритого ящика зі сничами досі стояла, притулена, дерев’яна кришка. Роланд розбив її об підняте коліно (Сюзанна спостерегла, що сухий крутій у стегні йому не завадив). Жінка на льоту піймала уламок дошки й розвернулася до Шимі. Ставати навколішки їй не було потреби — вона вже й так була на колінах. Один кінець деревинки був увесь у гострих скабках. За цей край вона взялася рукою, а інший вклала Шимі до рота. Він так сильно прикусив його, що аж хруснуло.
А Род тим часом тільки те й робив, що волав пронизливо, майже фальцетом. З усього вереску вона зуміла розібрати лише кілька слів: хайл, Роланд, Ґілеад і Ельд.
— Хто-небудь, заткніть йому пельку! — закричав Дінкі, і до всезагального вереску долучився з гавкотом Юк.
— Не зважай на Рода, тримай Шимі ноги! — відрізав Тед. — Треба його знерухомити!
Дінкі теж опустився на коліна і вхопив Шимі за ноги: одна тепер була боса, на другій ще тримався сміховинний гумовий мокасин.
— Юку, цить! — шикнув Джейк, і тваринка послухалася. Але пози не змінила: лапи широко розставлені, живіт майже притискався до землі, шерсть настільки розпушилася, що Юк, здавалося, збільшився в розмірах удвічі.
Роланд припав до землі біля голови Шимі, спираючись ліктями на гостре скелля, і забурмотів йому щось на вухо. З його слів Сюзанна розчула дуже мало — заважав своїм вереском Род, але розібрала «Вілл Деаборн», і «Все добре», і начебто «Відпочивай».
Хай що сказав йому Роланд, слова, здавалося, подіяли. Вона побачила, як Дінкі трохи відпускає ноги колишнього прислужника корчми, але залишається насторожі, готовий будь-якої миті стиснути їх, якщо Шимі знову засмикається. М’язи рота Шимі теж розслабилися, і зуби розімкнулися. Шмат дерева, настромлений на його верхні різці, наче завис у повітрі. Сюзанна обережно зняла його й зачудовано подивилася на закривавлені дірки, що лишилися в м’якому дереві, деякі з них завглибшки півтора дюйма. Язик Шимі вивалився з рота і звисав набік, нагадуючи їй Юка на відпочинку, коли той спав на спині, розкинувши лапи на всі боки компаса.