Чжан Бейхай уважно оглянув чотири отвори від куль на поверхні мішка, задоволено відзначив, що розміри їх такі самі, як і від звичайних, отже, космічні набої не розлетілися на друзки. Далі він розв'язав мішок і дістав з нього великий шмат сирої яловичини, з якої за допомогою ножа ретельно й неквапно видлубав усе, що залишилося від чотирьох куль: вони покришилися на нерівні шматочки, перетворилися на купку ошурків у долоні. Бейхай не помітив жодних виразних слідів механічної обробки на їхній поверхні, й це його дуже потішило.
Мішок був із тканини, з якої шиють скафандри для космонавтів. Для ретельнішої перевірки міцності Чжан Бейхай виготовив мішок із кількох шарів тканини й натоптав його теплоізоляційним матеріалом і пластикови-ми трубками.
Він ретельно зібрав 32 патрони, що залишилися, і залишив підвал. Настав час готуватися до виходу у відкритий космос.
Чжан Бейхай висів у космічному просторі за п'ять кілометрів від космічної станції «Жовта річка». Станція, розташована на 300 кілометрів над верхньою частиною космічного ліфта, мала форму колеса й виконувала функцію противаги. На той час вона була найбільшим штучним космічним об'єктом, створеним людьми — тут одночасно могли розміститися близько тисячі осіб.
У радіусі п'ятиста кілометрів від верхньої платформи космічного ліфта знаходилися й інші рукотворні об'єкти. Втім, вони значно поступалися «Жовтій річці» за розмірами. Їх розмістили довільно за зразком індіанських тіпі на Великих рівнинах, які ще застали підкорювачі Дикого Заходу. Ці будівлі лише передували справжнім оселям людей у просторах космосу. Найбільшим серед спроектованих був космічний док, який мав удесятеро перевищити розміри «Жовтої річки». Але поки що змонтували тільки головний каркас, здаля схожий на кістяк гігантського доісторичного монстра.
Чжан Бейхай прилетів з першої бази, побудованої Космічними силами на геостаціонарній орбіті. То була окрема космічна станція, розташовувана за 80 кілометрів; за розмірами вона ледь дорівнювала п'ятій частині «Жовтої річки». Бейхай уже три місяці жив тут і працював разом з іншими членами першої групи, що готувалася до десанту в майбутнє. За цей час він лише раз побував на планеті.
Тут, на об'єкті з простою назвою База №1, він терпляче очікував слушної нагоди. Нарешті вона трапилася: еліта аерокосмічної галузі зібрала нараду найвищого рівня на «Жовтій річці», й уся трійця, на його щастя, також виявилася серед запрошених. Відтоді як космічну орбітальну станцію «Жовта річка» ввели в експлуатацію, на ній відбувалися численні заходи, серед іншого — засідання та наради очільників аерокосмічної галузі. Вони мовби намагалися компенсувати те, що більшості співробітників цієї галузі так ніколи й не судилося вийти у відкритий космос.
Перш ніж відлетіти з Бази №1, Чжан Бейхай відстіб-нув і залишив у своїй кімнаті систему позиціонування скафандра. Він сподівався, що система моніторингу бази не зареєструє в автоматичному режимі факт його відсутності, й це залишиться непоміченим. За допомогою невеличкого реактивного двигуна малої тяги, яким було вкомплектовано ранець скафандра, він пролетів 80 кілометрів у космічному просторі на заздалегідь обрану позицію і почав спокійно чекати.
Він знав, що нарада вже скінчилася й невдовзі всі учасники мають вийти в космос.
За традицією подібних зустрічей, усі присутні наприкінці наради роблять групове фото в космічній порожнечі. Але щоб станція на задньому плані постала в усій красі й знімок вийшов достатньо контрастним, фотографувати мали проти Сонця. Під час фотографування кожному з групи доводилося піднімати світлофільтри шолома, щоб на знімку було видно обличчя. Якщо Сонце до цього моменту вже стояло високо, яскраве світло сліпило людям очі й нагрівало внутрішню поверхню шоломів. Тому найзручнішими моментами для фотографування вважалися світанок і захід Сонця. На геостаціонарній орбіті схід і захід чергуються кожні двадцять чотири години й ніч надто коротка; Чжан Бейхай чекав на захід.
Він знав, що система просторового моніторингу «Жовтої річки» неодмінно визначить його, але не надто цим переймався. На цій початковій стадії розбудови космічних об'єктів довкола вже зведених і не добудованих споруд левітувала безліч ще придатних до застосування будівельних матеріалів та острівців відходів і сміття, за розмірами часто більших за людину. Крім того, між ліфтом і навколишніми космічними об'єктами встановився транспортний і логістичний зв'язок, подібний до інтенсивного руху між великим містом і навколишніми селами, адже постачання околиць цілком забезпечувалося вантажними можливостями ліфта. Адаптуючись до косміч-ного простору, люди поступово звикли й до прогулянок за межами кораблів і станцій. У досвідчених мешканців станцій скафандр став чимось подібним до космічного велосипеда: реактивний двигун ранця міг забезпечити рух зі швидкістю 500 кілометрів на годину. Подібний спосіб пересування між ліфтом і навколишніми космічними станціями в радіусі кількох сотень кілометрів тепер користувався найбільшою популярністю.