Гайнс із дружиною любили гуляти хмарними зображеннями головного мозку в приміщенні голографічного дисплея суперкомп'ютера. Щоразу, коли мозок котрогось піддослідного продукував оцінювальне судження, комп'ютер червоним миготливим курсором підсвічував відповідну ділянку мозку в хмарі. Фактично цей метод відображення залишався лише зручною візуалізацією, не обов'язковою для конкретного дослідження. Найважливішим завданням був аналіз внутрішньої структури пе-редавання нервових імпульсів у точці мислення — місці, яке приховувало таємниці природи мислення й розуму.
Раптом з'явився керівник медичної команди проекту й повідомив, що виникла проблема з піддослідним №104.
На початкових стадіях розробки нейронний сканер, що працював у режимі сканування мозку в усіх проекціях, демонстрував зависокий рівень опромінення, і це мало фатальні наслідки для кожного піддослідного живого організму. Проте після численних удосконалень рівень опромінення успішно знизили до прийнятних показників. Сканер багато разів тестували, поки переконалися, що він не шкодить мозку піддослідного за умови дотримання рекомендованих часових меж.
— У нього, здається, розвинулася гідрофобія, — дорогою до медичного блоку повідомив керівник команди лікарів.
Кейко застигла мов укопана. Гайнс здивовано запитав у керівника:
— Наскільки я знаю, страх перед водою свідчить про зараження сказом!
Керівник підняв руку, здавалося, намагаючись впорядкувати власні думки:
— О, вибачте, я лише зробив припущення. Нема жодних виразних симптомів і виявів сказу, мозок та інші органи функціонують нормально. Він просто боїться води: відмовляється її пити, навіть не вживає страв, у яких міститься бодай крапля рідини. Це схоже на розлад психіки: він упевнений, що вода отруйна.
— Манія переслідування? — запитала Кейко.
— Ні, — відмахнувся медик, — він не згадує про чиїсь плани його отруїти. Він цілком повен, що вода від початку отруйна.
Гайнс із дружиною знову остовпіли, та лікар лише похитав головою:
— Але все інше свідчить про цілком здорову психіку… Я не можу вам цього пояснити, ліпше погляньте самі.
Піддослідний №104 був студентом коледжу, який добровільно погодився взяти участь у експерименті, щоб трохи заробити. Перш ніж вони ввійшли до палати хворого, керівник медичної команди попередив:
— Пацієнт не пив уже два дні й потерпає від зневоднення. Якщо й надалі відмовлятиметься пити, нам доведеться напувати його силоміць. — Уже прочиняючи двері, він вказав на мікрохвильову пічку: — Погляньте, він вимагає повністю висушувати хліб і будь-яку їжу, перш ніж з'їсти.
Коли Гайнс із дружиною увійшли до палати, піддослідний №104 нажахано глянув на них. Губи в нього потріскалися від зневоднення, волосся було скуйовджене, але вигляд він мав цілком здоровий. Коли Гайнс наблизився, хлопець схопив його за рукав і хрипко попросив:
— Докторе Гайнс, вони збираються мене вбити, але я не розумію, чому, — він тицяв пальцем у склянку води на тумбочці поряд з ліжком. — Вони хочуть, щоб я пив воду.
Гайнс глянув на склянку з кришталево прозорою рідиною, аби пересвідчитися, що пацієнт і справді не хворий на сказ. Справжня гідрофобія має зовсім інший вигляд: щойно хворий побачить воду, в нього починаються судоми й болісні відчуття. Навіть звук струменю води викликає напади божевілля, а в декого сама лишень згадка про воду призводить до панічної атаки.
— Зважаючи на вигляд і здатність до комунікації, пацієнт має бути психічно здоровим, — Кейко звернулася до Гайнса японською. Вона мала науковий ступінь також і з психології.
— Ти справді думаєш, що вода отруйна? — звернувся Гайнс до хлопця.
— Як ви можете сумніватися? Ви ж не заперечуватимете, що сонце світить, а в повітрі є кисень? Вода отруйна — це так само очевидно.
Гайнс поклав йому руку на плече.
— Юначе, життя зародилося у воді й не може існувати без неї. Сімдесят відсотків вашого тіла — вода.
Погляд піддослідного затьмарився, й він опустився на ліжко:
— Так, ця проблема не дає мені спокою. Це неймовірний парадокс Всесвіту.
— Я хочу бачити картку піддослідного №104, — сказав Гайнс керівникові медичної команди, щойно за ними зачинилися двері палати.
Коли в кабінеті керівника вони взяли до рук папери, Кейко зауважила: