Саме так, містере Рею Діасе. Попри всю мою попередню титанічну працю, без цього останнього фрагменту пазла, я ніколи не зміг би зрозуміти ваш істинний стратегічний задум — він аж надто божевільний. Але це справді вражає, маю визнати; це геніально.
Якби ланцюгову реакцію від падіння Меркурія вдалося запустити, це стало б справжньою кульмінацією величної історичної симфонії Сонячної системи. Але, на жаль, людство змогло б насолодитися лише першою дією цієї прекрасної вистави. Пане Рею Діасе, ви — не просто Обернений, ви напівбог, і честь для мене — бути вашим Руйнівником.
Руйнівник підвівся з дивана й шанобливо вклонився Рею Діасу.
Той і бровою не повів, натомість глибоко затягнувся й випустив клуби білого диму, ніби й далі насолоджуючись сигарою.
— Ну, тоді я поставлю те саме запитання, що й Тейлор. Руйнівник закінчив за нього:
— «Припустимо, все, що ти зараз розповів, — правда. Що далі?».
Рей Діас кивнув, так само зосереджено вивчаючи вогник сигари.
— Моя відповідь не відрізнятиметься від відповіді Руйнівника Тейлора: «Господу байдуже».
Рей Діас нарешті підняв очі від сигари й запитально глянув на Руйнівника.
— З вигляду ви — неотесаний мужлан, але маєте напрочуд гострий розум. Проте, якщо зазирнути вам у душу, все одно виявитеся ще тим мугирем. Ви розумієте лише аргументи брутальної сили, й саме вона лежить у основі вашої стратегії. Це жадібність і тупа впертість змії, що намагається проковтнути жертву, набагато більшу за себе, навіть ризикуючи власним життям: людство не здатне створити потрібну вам величезну кількість зоряно-водневих бомб. Навіть якщо спрямувати всі ресурси, використати всі копалини та задіяти всі промислові потужності людства — добре, якщо цього вистачить на десяту частину вашого запиту. Але й одного мільйона таких бомб буде замало, щоб достатньо сповільнити Меркурій і спрямувати його на Сонце. Проте ви взялися розробляти план із солдафонською прямотою, а втілювати — з упертістю й далекоглядним плануванням, гідними видатного стратега. У цьому ваша справжня трагедія, Обернений Рею Діасе.
Рей Діас і далі дивився на Руйнівника; поступово звичний скам'янілий вираз його обличчя пом'якшувався, м'язи почали ледь помітно сіпатися, а невдовзі це вже нагадувало конвульсії: він зайшовся сміхом.
— Ха-ха-ха-ха-ха-ха… — сміявся Рей Діас, тицяючи пальцем у Руйнівника. — Так, Супермен, ха-ха-ха-ха… Тепер я пригадую: той Супермен у старому фільмі міг літати й змусив Землю розкрутитися в зворотному напрямку. Але якось він їхав верхи… Ха-ха-ха-ха… І зламав собі шию… Ха-ха-ха-ха…
— То був Крістофер Рів — актор, який грав Супермена, — півголосом виправив його Руйнівник.
— Гадаєте, у вас краща доля? Ха-ха-ха-ха…
— Я йшов сюди без жодних ілюзій щодо своєї долі. Я прожив гарне осмислене життя, — спокійно відповів Руйнівник. — Це вам, містере Рею Діасе, варто перейматися щасливим кінцем.
— Ти здохнеш перший, — із усмішкою відповів Рей Діас, одним рухом вганяючи не загашену сигару межи очі Руй-нівникові. Наступним рвучким рухом він схопив з дивана армійський ремінь і накинув його на шию супротивника. Хоча Руйнівник і був молодшим, він не зміг нічого протиставити звірячому запалові й люті Рея Діаса, коли той почав його душити. — Я зламаю тобі шию! Ти, нікчемо! — волав Рей Діас. — Хто тебе послав тут просторікувати?! За кого ти себе маєш?! Покидьок!!! Я зараз скручу тобі в'язи!!! — Він тугіше затягнув ремінь і почав бити супротивника головою об підлогу. Почувся хрускіт, покотилися зуби незнайомця. Цієї миті розчахнулися двері, охоронці кинулися розтягувати їх. Коли їм вдалося відірвати знавіснілого Рея Діаса від непритомного Руйнівника, обличчя того вже набуло синявої барви, з рота виступила піна, а очі, викотилися з орбіт, ніби в акваріумної рибки-телескопа.
Рей Діас, не тямлячи себе від гніву, волав охоронцям, які силкувалися його втримати:
— Зламайте йому шию! Повісьте його!!! Негайно!!! Це частина плану! Трясця, ви чуєте мене? Частина плану!!!
Але трійця охоронців не поспішала виконувати його накази: поки перший міцно тримав Рея Діаса, інші двоє, підхопивши попід руки ледь притомного Руйнівника, потягли його геть.
— Постривай, вилупку, ти в мене своєю смертю не помреш, — крикнув наостанок Рей Діас і полишив спроби вирватися з обіймів охоронця. Він глибоко вдихнув, намагаючись остаточно себе опанувати.