— І… як воно тут? — запитав Ло Цзі, відчувши, що говорити вже набагато легше.
— Я ще не надто розумію, що й до чого. Мене пробудили лише п'ять днів тому, але, поза сумнівами, це — чудовий час. Проте нам усім ще доволі складно реінтегрувати-ся в це суспільство, головним чином тому, що ми зарано прокинулися. Якби це сталося за кілька років — усе було б значно простіше.
— Хіба через кілька років не було б ще важче?
— Ні-ні, ми досі в стані війни, тому нами не можуть надто опікуватися. Але ще кілька років мирних переговорів — і запанує мир.
— Мирних переговорів? Із ким?!
— Зрозуміло, що з Трисолярисом.
Шокований останньою фразою Сюн Веня, Ло Цзі спробував сісти. Без виклику з'явилася медсестра, яка допомогла йому вмоститися напівлежачи.
— Вони справді виступили з ініціативою перемовин про укладення миру? — нетерпляче перепитав Ло Цзі.
— Ще ні, але в них немає вибору, — Сюн Вень жваво скочив з ліжка, вмостився біля сусіда. Вочевидь хотів насолодитися передаванням власних знань новоприбулому. — Ви хіба не знаєте, чого досягло за цей час людство, яких висот? Просто неймовірно, аж дух перехоплює!
— Яких?
— Наші військові космічні кораблі куди потужніші за трисоляріанські!
— Як це можливо?
— А чому неможливо? Навіть якщо не говорити про новітні зразки суперзброї, наші кораблі легко досягають п'ятнадцяти відсотків швидкості світла! Це значно швидше за трисоляріанців!
Ло Цзі скептично всміхнувся й повернув голову до медсестри, та лише відзначив подумки її вроду. Всі люди цього часу взагалі здавалися напрочуд вродливими. Вона посміхнулася й відповіла:
— Це правда.
Сюн Вень і не думав зупинятися:
— А чи відомо тобі, скільки вимпелів у нашому космічному флоті? Уяви — 2000 кораблів! Більш ніж удвічі проти числа трисоляріанських! І ми будуємо далі!
Ло Цзі знову глянув на медсестру, й вона знову кивнула.
— А чи маєш ти уявлення про стан трисоляріанського флоту на сьогодні? Наскільки він пошарпаний і побитий, га? За останні два століття вони тричі проходили крізь ці… снігові замети, себто хмари космічного пилу. Я чув, нібито під час останніх телескопічних спостережень чотири роки тому з'ясувалося, що їхній похідний стрій розвалився, порідшав і більшість кораблів припинили прискорення. Ба більше, згідно зі спостереженнями, значна їх частина вже давно перестала прискорюватися й навіть сповільнилася, коли проходила крізь хмару пилу. За таких умов ці кораблі не досягнуть Сонячної системи й за 800 років, тож можна стверджувати, що це або покинуті, або знищені кораблі. Зважаючи на останні обчислення, досягти Сонячної системи в запланований термін — за двісті років — зможуть десь із триста кораблів. Попри це ми очікуємо на швидке прибуття першого зонда Трисоля-риса — вже цього року. Інші дев'ять долетять за три роки.
— Зонди… які ще зонди? — спантеличено перепитав Ло Цзі.
Медсестра перервала їхню розмову:
— Ми не схвалюємо обміну інформацією про події реального часу між пацієнтами. Пробудженому, який нещодавно пішов, знадобилося багато сили для відновлення душевного спокою після того, як він дізнався про реальний стан справ. Це не надто добре для реабілітації.
— Мене особисто всі ці новини лише тішать. Що в цьому поганого? — невдоволено пробурчав Сюн Вень. Він неохоче повернувся на своє ліжко, вмостився зручніше, втупився у м'яко освітлену стелю, зітхнув: — А з дітками все гаразд. Малі чудово впоралися!
— Хто тут діти? — незадоволено відповіла медсестра. — Термін гібернації не входить до прожитих років. Тож дитина тут ти.
Ло Цзі здавалося, що медсестра молодша за Сюн Веня, але він розумів: необачно було б у цю добу визначати вік людини за її зовнішністю.
Звертаючись уже до нього, медсестра зауважила:
— Усі люди з вашого часу беруть події надто близько до серця. Насправді все не так трагічно.
Ло Цзі її голос здався співом янголів, він справді відчув себе дитиною, яка прокидається від нічного жахіття й розуміє: більше їй нічого не загрожує. Усе страшне, що трапилися на його життєвому шляху й так налякало, для дорослих — усього-на-всього привід посміятися. Коли цей миловидий янгол говорив, на халаті сходило вранішнє сонечко, під його промінням суха жовта земля швидко зеленіла, вкривалася розкішною квітчастою ковдрою…
По тому, як медсестра пішла, Ло Цзі запитав у Сюн Веня:
— А яка доля спіткала проект «Обернені до стіни»?
Сюн Вень розгублено похитав головою.
— Обернені… ніколи не чув про таких.