— То тепер у всьому світі міста розташовуються під землею?
— Більшість — так.
Ло Цзі ще раз роззирнувся довкола. Тепер він розумів, що стовбури дерев-велетнів слугували й за опори гігантського купола підземного міста, й за стовпи для підвішених міських будівель.
— Вас не мучитиме клаустрофобія, ви тільки погляньте на це безмежне небо! На поверхні такої краси не побачите.
Ло Цзі ще раз глянув у блакитне небо, чи то пак у його проекцію. Цього разу помітив кілька деталей, які досі оминав увагою: спочатку лише кілька цяточок, але коли очі призвичаїлися до яскравої синяви, зрозумів, що їх чимало й вони хаотично розкидані небом. Украй дивно, але ця картина нагадала йому дещо, здавалося, зовсім зайве. Ще до того, як він став Оберненим і закохався в уявну жінку своєї мрії, його заполонила ідея: купити їй коштовний подарунок. Навмисно приїхав до ювелірної крамниці й довго роздивлявся платинові підвіски та кулони, красиво викладені на чорному оксамиті, що іскрилися всіма гранями, майстерно підсвічені у вітрині. Якби змінити той чорний оксамит на синій, небо цілком збігалося б із його спогадами.
— Це космічний флот? — схвильовано запитав Ло Цзі.
— Ні, кораблів флоту ви так просто не побачите, вони всі базуються за межами Пояса астероїдів. А це все… Тут багато чого. Ось ці цятки, чіткі обриси яких можна роздивитися, — космічні міста. Цей яскравий слід — цивільний корабель. Але іноді повз Землю пролітають і військові кораблі — слід від їхніх двигунів такий яскравий, що боляче дивитися… Гаразд, я вже піду. Ви якнайшвидше повертайтеся до палати, бо здіймається сильний вітер.
Ло Цзі повернувся, щоб попрощатися, але втратив мову з подиву. Чи то парасолька, чи велосипед, який дівчина несла на плечі, тепер висів у неї за спиною, мов наплічник. Потім ця чудернацька парасолька вистрілила, розкриваючи у дівчини над головою два співвісні ґвинти, що безгучно оберталися в протилежних напрямках, компенсуючи крутні моменти один одного. Дівчина повільно відірвалася від поверхні платформи, перелетіла через поруччя й зависла над прірвою. Ло Цзі застиг.
Дівчина голосно гукнула йому:
— Ось побачите, ця епоха — чудовий час. Згадуйте своє минуле лише як сон. Побачимося завтра!
Вона граційно пурхнула вперед, зблиснула на сонці лопатями гвинтів і незабаром перетворилася на крихітну бабку в затінку двох гігантських дерев. Рої подібних бабок перелітали з місця на місце, скільки сягало око. Але значно помітнішими, яскравішими були потоки летючих машин, схожих на блискучих рибок, що вправно маневрують над морським дном, оминаючи перешкоди й кущі водоростей. Сонце сходило: місто повнилося світлом, і гігантські дерева дивовижно відбивали його, забризкуючи потоки транспорту внизу золотавими іскорками.
Перед лицем прекрасного нового світу Ло Цзі не зміг стримати сліз — емоційне переживання цілком нового життя пронизувало кожну клітину. Минуле — це сон. Усе має бути лише так.
Коли Ло Цзі повернувся до приймального покою, на нього вже чекав чоловік європейської зовнішності. Ло Цзі не міг позбутися відчуття, що ця людина чимось дуже відрізняється від решти оточення. Лише згодом він збагнув, що вбрання чоловіка не переливалося всіма барвами й не транслювало жодного зображення, як звичайний одяг цієї епохи. Ло Цзі навіть прийняв це як знак пошани до себе.
Після процедури рукостискання й обміну привітаннями відвідувач відрекомендувався:
— Мене звуть Бен Джонатан, я Спеціальний уповноважений Об'єднаного конгресу флотів. Я ініціював ваше пробудження згідно з рішенням конгресу, й тепер ми прямуємо на останнє в історії слухання стосовно проекту «Обернені до стіни». О, перепрошую, ви добре розумієте мою мову? Англійська за час вашої гібернації також зазнала помітних змін.
Вимова Джонатана позбавила Ло Цзі відчуття вестер-нізації китайської та тривоги за долю рідної культури, яке не полишало його останні два дні. Вокабулярій цієї англійської виявився густо пересипаним запозиченнями з китайської мови. Наприклад, термін «Обернені до стіни» Джонатан вимовляв на китайський манір. Таким чином дві мови: найпоширеніша — англійська та найуживаніша — китайська, й далі зливатимуться в одну надпотужну загальну світову мову, рухаючись назустріч одна одній. Пізніше Ло Цзі зауважив, що всі мови світу йдуть цим шляхом.
Він чудово розумів сказане Джонатаном і думав: «Ні, минуле — це не сон. Воно чіпко тримається за тебе». Але почувши «останнє в історії» — сповнився надії, що невдовзі зможе розпрощатися з надокучливим тягарем свого минулого.
Джонатан кинув погляд за спину, аби пересвідчитися, що двері зачинені й ніхто їм не заважатиме. Потім підійшов до стіни, швидким рухом викликав панель керування й кількома дотиками перетворив стіни й стелю на голографічні екрани.