— Давайте повернемося до подій сьогоднішніх, — представник Північноамериканського флоту зупинив дебати. — Це лише припущення стосовно того, що «запечатані» могли дожити до наших днів. Прошу не забувати, що події, про які ми говоримо, відбувалися сто сімдесят років тому. Якщо така організація чи група осіб все-таки збереглася донині, то чому ми не бачимо жодних однак їхньої діяльності?
— Є два пояснення, — відповів представник Європейського флоту. — Перше: або «проштамповані» справді давно зникли й це пуста тривога…
Представник Азійського флоту закінчив його думку:
— …або ж ми просто не помічаємо жодних фактів їхнього існування й діяльності, а це справді лякає.
Ло Цзі з Ши Цяном походжали підземним містом у затінку велетенських стовбурів «дерев»-будівель, а потоки летючих автомобілів вправно обгинали циклопічні споруди, прослизаючи в прогалини. Позаяк усі міські будівлі мали вигляд листя на гілках «дерев», простір на нижньому ярусі цього світу взагалі нічого не обмежувало. Не було видно жодної вулиці чи дороги — скільки сягало око, лише стовбури «дерев», розташовані на значній відстані один від одного, натякали на певне зонування широчезного простору. Нижній ярус мав привабливий вигляд, бо саме тут були розбиті численні парки, розкинулися ліси зі справжніми деревами, безкраї луки, вкриті травою і квітами, тому повітря було свіже й чисте, як у сільській місцевості. Довкола снували безліч пішоходів — усі без винятку в лискучому миготливому одязі, й цим доповнювалася пасторальна ідилія. Люди нагадували світлячків. Такий прийом урбаністики — перенесення міської метушні, тисняви й колотнечі нагору, в небо, повернення земної поверхні до первісного природного стану — справив сильне враження на Ло Цзі. Тут ніщо не нагадувало про війну, такі думки витіснили затишок і комфорт.
Раптом Ло Цзі почув жіночий голос: його покликали на ім'я:
— Ви містер Ло Цзі?
Він озирнувся й побачив, що голос лунав із великого рекламного щита, встановленого на краю доріжки. Далі починалася галявина. З динамічного зображення на нього привітно дивилася вродлива дівчина в незнайомій уніформі.
— Так, це я, — кивнув Ло Цзі.
— Добридень! Я фінансовий консультант № 8065 Об'єднаної банківської системи. Ласкаво просимо до нашої епохи. Зараз я ознайомлю вас із вашим поточним фінансовим становищем. — На екрані поряд із дівчиною з'явилася таблиця даних; тимчасом вона розповідала далі: — Це стан ваших банківських рахунків на 9-й рік Епохи кризи, включно з депозитами в Промисловому та комерційному банках Китаю і Китайському будівельному банку. Ви також мали портфельні інвестиції в цінні папери тогочасних підприємств, але частина з них могла знецінитися за часів Великого занепаду.
— Як вона дізналася, що я тут? — прошепотів Ло Цзі.
— Тобі в ліву руку імплементували чип, не хвилюйся так, — відповів Ши Цян. — У ці часи кожен має такий чип, що замінює ідентифікаційну картку, тому рекламний щит може без проблем тебе розпізнати. Плюс щити показують контекстну рекламу, дібрану саме для тебе, незалежно від того, куди ти йдеш.
Вочевидь фінансовий радник почула слова Да Ши, тому запротестувала:
— Пане, це зовсім не реклама, я — представник фінансової служби Об'єднаної банківської системи.
— То скільки на сьогодні грошей на моєму рахунку? — запитав Ло Цзі.
Поряд із зображенням дівчини вигулькнула нова, ще складніша таблиця даних.
— Тут зазначена сукупна відсоткова ставка за депозитами від 1 січня 9-го року Епохи кризи до сьогодні. Формула вкрай складна, тож детальніше з методикою підрахунку зможете ознайомитись пізніше, в персональному кабінеті. — На місці попередньої таблиці з'явилася інша, значно простіша. — Тут вказаний стан ваших поточних фінансів у різних підсистемах Об'єднаної банківської системи.
Цифри на екрані не пояснили Ло Цзі нічогісінько, тож він запитав:
— А скільки це…
— Братчику, та ти багатій! — Да Ши радісно ляснув Ло Цзі по спині. — У мене, звісно, не стільки грошей, але і я не залишився з порожніми кишенями. Хе, двісті років нарахування відсотків зроблять багатієм будь-якого
бідняка. Шкода лишень, що свого часу не мав на рахунку більше грошенят.
— Е-е-е… тут точно немає помилки? — скептично поцікавився Ло Цзі.
— Що? — в радниці на екрані покруглішали очі.