— Ви маєте детально вивчити всі обставини інциденту. Це може виявитися спланованим замахом на вбивство, — сказав Да Ши.
— Скажете таке, — поблажливо посміхнувся поліцейський. — Звичайна дорожньо-транспортна пригода.
— Ми хочемо зареєструвати заяву про злочин.
— Ви впевнені?
— Звичайно, впевнені.
— Ви надто драматизуєте. Розумію, що ви налякані, але це насправді звичайна дорожньо-транспортна пригода. Однак якщо хочете подати заяву в установленому порядку…
— Ми наполягаємо.
Офіцер постукав пальцями по своєму рукаву, викликав інформаційне вікно службової системи й декілька секунд роздивлявся зображення, яке там з'явилося. Підняв погляд від власного рукава й повідомив:
— Заява зареєстрована. Протягом двох діб поліція відстежуватиме місце вашого перебування, але потрібна ваша згода.
— Ми згодні. Зауважте, що ми й досі можемо бути в небезпеці.
— Насправді це не рідкісний випадок, — знову посміхнувся поліцейський.
— Не рідкісний? Тоді скажіть мені, скільки подібних пригод трапляється тут щомісяця?
— Минулого року було шість чи сім.
— Тоді знайте, офіцере, що в наші часи в місті траплялося більше аварій за день.
— Тоді всі машини пересувалися виключно землею; це так небезпечно, що мені навіть важко уявити. Гаразд, вас уже моніторить поліційна система. Про хід справи будете поінформовані окремо, але, будь ласка, повірте: це звичайна дорожньо-транспортна пригода. Також доводжу до вашого відома, що незалежно від факту реєстрації заяви маєте отримати компенсацію.
По тому, як поліція залишила місце аварії, Да Ши звернувся до Ло Цзі:
— Нам ліпше якнайшвидше повернутися до мого помешкання. Я завжди незатишно почуваюся на вулиці. Тут недалечко, тож пройдемо пішки. Таксі безпілотні, а я зараз не поручуся за безпеку пересування.
— Але хіба ОЗТ не розгромлена? — озираючись, запитав Ло Цзі.
До місця аварії підлетів великий автомобіль транспортної служби й почав піднімати потрощену автівку. Зачекавши, коли люди остаточно розійдуться, місце пригоди залишив і останній поліційний автомобіль. Натомість приземлилося авто муніципальної служби, з якого вийшли кілька робітників та заходилися прибирати дрібні уламки й відновлювати пошкоджені насадження. Після невеличкої пригоди місто повернулося до звичного стану врівноваженого спокою.
— Цілком можливо. Але, друже мій, ти ж досі віриш моєму передчуттю?
— Я вже не Обернений.
— Скидається на те, що той автомобіль був іншої думки… Тож коли ходиш вулицями, дивися, що коїться в тебе над головою.
Вони намагалися пересуватися у затінку стовбурів «дерев» і перебігати ділянки відкритого простору між ними. Незабаром опинилися на широкій площі, й Да Ши запропонував:
— Моя квартира по інший бік площі. Тут не надто значна відстань, тож швидко перетнімо відкриту ділянку.
— Може, це просто параноя і ми справді стали свідками звичайної дорожньо-транспортної пригоди?
— Може, так, а може, й ні. Обережність ніколи не завадить… Он бачиш скульптуру посеред площі? Коли щось почнеться, матимемо де заховатися.
Ло Цзи придивився й побачив у центрі площі квадратну ділянку, засипану піском, яка, здавалося, відтворювала пустельний ландшафт у мініатюрі. Скульптура, на яку вказував Да Ши, стояла точно в центрі піщаного квадрата. То були кілька чорних колон заввишки два-три метри. З відстані скульптура здавалася чорним мертвим лісом.
Після умовного знаку Ло Цзі побіг площею за Да Ши, ніби прив'язаний за вервечку. Пробігаючи піщаним майданчиком, почув вигук Да Ши: «Хутко до укриття!», застрибав піском і пірнув під захист «Мертвого лісу». Він лежав на теплому піску й роздивлявся небо, яке підпирали чорні стовбури-стовпи. Раптом побачив, як один із летючих автомобілів рвучко пірнув донизу, на повній швидкості вирвався з потоку й у крутому піке помчав просто на них. Знизившись до скульптури, він так само різко змінив траєкторію руху й почав набирати висоту, але все-таки встиг зачепити днищем одну з колон. Від удару вона завібрувала з глухим гулом, розкидаючи довкола пісок.
— Може, те авто не в нас цілилося?
— І таке можливе, — Да Ши заходився витрушувати пісок із взуття.
— Ми ж не хочемо насмішити людей?
— Чого ти так переймаєшся, наче тебе тут хтось знає? До того ж ми з тобою — двохсотлітні викопні істоти й незалежно від того, правильно поводимося чи ні, цим модерновим знайдеться з чого поглузувати. Друже, обережність, як бачиш, далебі не зайва. А якщо й ця автівка полювала на тебе?