Ло Цзі зрозумів, що його думку неправильно витлумачили:
— О ні, Да Ши, я не те хотів сказати! Твоя увага й турбота про мене вартують багато. Без тебе я точно загину. Скільки разів ти врятував мені життя сьогодні: один, два, три? Два з половиною, точно.
— Кажеш, я нікого не можу покинути напризволяще? Це моя доля — рятувати тебе з халеп? — невдоволено пробурмотів Да Ши, озираючись, мабуть, шукаючи, де тут купити ще сигарет. Повернувшись знову до столу, він нахилився до Ло Цзі: — Але ж, друже мій, певний час ти й справді вважався месією.
— Ця ноша не до снаги нікому, тож не дивно, що я втратив здоровий глузд. Але я щасливий, що все так склалося й мені вдалося повернутися до норми.
— Як тобі взагалі спало на думку накласти заклинання на зорю?
— Слухай, це все параноїдальна маячня, і я не дуже хочу згадувати про неї. Віриш чи ні, але я переконаний, що лікарі сучасності не тільки знешкодили той вірус, поки я перебував у гібернації, але й підшаманили щось із психікою. Я зараз не той, яким був раніше. Що я був за бовдур? Як міг вірити в таку марноту?
— Що за марнота? Розкажи.
— Та цілковита маячня, ось так, за хвилину, всього не поясниш. Ти ж за час служби точно мав справу з людьми, хворими на манію переслідування, чи не так? От скажи: вельми цікаве заняття — вислуховувати скарги й теорії подібних персонажів? — Ло Цзі методично рвав на клапті пачку з-під цигарок. Дрібні шматочки вже не показували єдиної картинки, проте миготіли, перетворюючись на химерний згусток барв.
— Добре, тоді повідомлю радісну новину: мій син живий.
— Що? — Ло Цзі від подиву ледь не злетів до стелі.
— Я про це дізнався лише напередодні ввечері. Він розшукав мене й зателефонував, але ми ще не зустрічалися.
— Він не…
— Я не знаю, скільки він відсидів, але, за його словами, так само скористався гібернацією, щоб потрапити в майбутнє й зустрітися зі мною. Бозна-де він роздобув такі гроші. Мешкає на поверхні й завтра приїде, щоб зустрітися.
Ло Цзі рвучко підхопився з місця й на емоціях змахнув зі столу миготливі клаптики пачки з-під цигарок.
— О, Да Ши, це просто щось… Ми маємо це відсвяткувати!
— Так, давай вип'ємо за це! Хоча питво зараз нікудишнє, але валить із ніг так само добре, як і колись.
Цієї миті принесли замовлені страви, проте Ло Цзі не впізнав жодної.
— Не шукай смаколиків. Загалом, є ресторани, де готують за давніми звичаями з фермерських продуктів, але вони надто дорогі. Ось приїде Сяо Мін, тоді там і відсвяткуємо возз'єднання родини.
Проте увагу Ло Цзі привернула не їжа, а дівчина-офі-ціантка неземної вроди. І риси обличчя, й статура здавалися ідеальними. Придивившись, Ло Цзі відзначив, що й інші офіціанти, які сновигали туди-сюди залою, теж ніби вийшли з чарівних казки.
— Агов, агов, годі тобі витріщатися, дурнику. Вони не справжні, — сказав Да Ши, навіть не піднімаючи голови.
— Роботи? — видихнув Ло Цзі, усвідомлюючи, що йому пощастило потрапити в майбутнє, про яке читав у дитинстві в науково-фантастичних романах.
— Щось таке.
— Тобто?
Да Ши пальцем показав на дівчини-робота:
— Ця дурепа тільки те й уміє, що розносити таці з їжею за заздалегідь встановленим маршрутом. Тобі цікаво, чи розумні вони? Я колись бачив, як один стіл пересунули, а вони вперто тягали замовлення на його попереднє місце й впускали їжу на підлогу, намагаючись поставити тарілки на стіл, якого нема.
Офіціантка закінчила сервірування, посміхнулася, побажала їм смачного. У її чарівному голосі не була ані натяку на металеві нотки синтезатора. Наступної миті вона граційно простягнула тендітну руку до ножа, що лежав біля Ши Цяна…
Да Ши миттєво перевів погляд із руки робота, що вже обхопила руків'я ножа, на Ло Цзі, який сидів навпроти. За мить він заплигнув на стіл і без церемоній висмикнув Ло Цзі з крісла на підлогу. Майже тієї самої секунди вродлива дівчина-робот, не замахуючись, встромила ніж у спинку крісла, до якої щойно прихилявся Ло Цзі. Лезо ножа проштрикнуло спинку наскрізь у тому місці, що мало би бути навпроти його серця, й активувало ще одну інформаційну панель. Робот-офіціантка висмикнула ніж і випросталася, так само вправно тримаючи тацю на відставленій другій руці й чарівно посміхаючись. Ло Цзі в сум'ятті совався ногами по підлозі, намагаючись підвестися й сховатися за спину Да Ши. Той байдуже махнув рукою і пояснив:
— Не переймайся, вже все гаразд. Вони не настільки швидкі.
Вродлива офіціантка й далі стояла на місці з ножем в одній руці й, безсторонньо посміхаючись, бажала панам приємного обіду.
Шоковані відвідувачі почали збиратися довкола їхнього столика. На ґвалт прибіг управитель закладу, вислухав розповідь про замах на вбивство з боку робота й похитав головою: