— Пане, це взагалі неможливо! Очі цієї моделі робота не здатні розрізнити людину, а орієнтуються лише за датчиками в столі й стільцях.
— Я на власні очі бачив, як залізяка намагалася проштрикнути ножем цього пана. Ми всі це бачили! — голосно сказав один чоловік. Решта відвідувачів ресторану також засвідчили, що розповідь правдива.
Менеджер знову заходився доводити, що таке неможливе в принципі, аж раптом офіціантка ще раз ударила ножем у крісло, влучивши лезом точнісінько в дірку, що залишилася від попереднього удару. У відповідь на новий замах пролунали кілька зойків відвідувачів.
— Хай вам смакує, — з фірмовою посмішкою повторила офіціантка.
До зали почали сходитися інші співробітники ресторану; прийшов і головний інженер закладу. Коли він натиснув на задню частину голови робота, посмішка нарешті зникла з обличчя офіціантки, вона завмерла на місці, й вимовила:
— Примусова зупинка програми. Дані збережені до моменту відмикання.
— Напевне, стався збій у програмному забезпеченні, — пояснив головний інженер, обличчя якого чомусь вкрилося потом.
— Звичайна справа, нічого серйозного? — глузливо поцікавився Да Ши.
— Присягаюся, вперше таке бачу, — інженер з допомогою двох помічників поволік робота-офіціантку до виходу.
Менеджер запевнив усіх присутніх, що до моменту з'ясування причин збою в програмному забезпеченні все обслуговування здійснюватимуть офіціанти-люди, але половина клієнтів воліла залишити заклад.
— Пане, у вас просто блискавична реакція, — захоплено сказав один із гостей.
— Це ж пробуджені. У їхній час небезпек довкола було набагато більше, тож потреба подібних навичок подолання кризових ситуацій була просто необхідна, — відповів інший, і на його вбранні з'явилася анімація фехтувальника та майстра бойових мистецтв.
Управитель звернувся до Ло Цзі та Ши Цяна:
— Панове, я вважаю цей випадок дуже прикрим і дивним… Але запевняю, що в будь-якому разі ви отримаєте компенсацію від закладу.
— Гаразд, давай нарешті попоїмо, — Да Ши запросив Ло Цзі до столу. Вони сіли, й уже справжній офіціант забрав розбитий посуд і приніс нові страви.
Ло Цзі досі був у шоковому стані, відчував спиною дірку в спинці крісла.
— Да Ши, скидається на те, що цей світ повстав проти мене.. А спочатку справляв таке чудове враження...
Його друг із медитативним спокоєм розглядав свою тарілку з їжею.
— У мене є кілька думок із цього приводу. — Він підняв погляд і потягнувся до пляшки, щоб налити Ло Цзі. — Облишмо це поки що. Я тобі потім розповім детальніше.
— Що ж, тоді — carpe diem, живімо одним днем! Миттю одного дня, — виголосив тост Ло Цзі, підіймаючи свою чарку. — Вип'ємо за твого ще живого сина!
— Ти точно в нормі? — з посмішкою запитав Ши Цян.
— Слухай, я вже грав роль рятівника людства, й ти вважаєш, що мене щось іще може налякати? — знизав плечима Ло Цзі. Перехилив чарку й закашлявся, аж сльози навернулися на очі. — Це що, ракетне паливо?
— Ти не перестаєш мене дивувати. Твоє ставлення до всього в цьому житті просто неймовірне, — відповів Да Ши.
Листок-будинок Ши Цяна розташовувався у верхній частині розлогої крони. Це було просторе приміщення з усіма побутовими зручностями, які тільки спадали на думку, — навіть власною тренажерною залою та зимовим садом і водограєм.
— Це тимчасове житло, надане мені флотом, — пояснив Ши Цян. — Вони сказали, що на мою пенсію зможу собі дозволити значно розкішніші покої.
— То зараз прості люди живуть так комфортно?
— Здається, так і є. За такої архітектури найліпше використовується простір міста. Великий листок нині за розмірами дорівнює цілій будівлі наших часів. Але вирішальним чинником є депопуляція Землі від часів Великого занепаду — тепер людей на планеті значно менше, ніж у Золоту добу людства.
— Да Ши, але ж ти громадянин космічного флоту.
— Та й що з того? Я вже на пенсії, що мені там робити?
Ло Цзі почувався у будинку значно комфортніше, головним чином через те, що більшість інформаційних екранів були вимкнуті, хоча подекуди на стінах і підлозі все-таки миготіли окремі смужки. Да Ши тупнув ногою, викликав інтерфейс управління приміщенням і кількома рухами перетворив звичайну стіну на прозору. Перед їхніми очами постала краса нічного міста: численні «дерева» світилися вогнями, ніби ліс прикрашених до свята різдвяних ялинок, з'єднаних миготливими гірляндами — потоками летючих автомобілів.