Коли дощило, у вітальні відчутно холоднішало, та Ло Цзі жодного разу не запалив коминка. Він знав: ще не час.
Звідтоді, як приїхав сюди, жодного разу не заходив у інтернет, проте інколи дивився телевізор, постійно перемикаючи випуски новин, бо волів бачити лише програми, в яких не торкалися сьогодення, ба, навіть надавав перевагу історичним передачам. Такі ще можна було знайти, постійно перемикаючи канали, проте вони займали все менше й менше часу в етері, поступово зникаючи, мов останні відблиски Золотої доби. Одного разу він засидівся допізна за пляшкою чудового коньяку, який, зважаючи на етикетку, мав 35 років витримки. З пультом дистанційного керування в руці, він перемикав на екрані HD-телевізора випуски цілодобових каналів новин, допоки увагу не привернуло повідомлення на одному з англомовних каналів. У ньому йшлося про знайдене трищоглове судно, яке затонуло в середині XVII століття. Воно прямувало з Роттердама до Фарідабада в Індії, але зникло біля мису Горн. Однією з речей, які дайверам вдалося підняти на поверхню, виявилася невеличка діжечка з вином. Експерти зійшлися на думці, що вино ще цілком можна пити, ба більше — понад трьохсотлітня витримка на дні океану мала надати йому незабутнього смаку. Ло Цзі записав більшу частину випуску й покликав Кента.
— Я хочу це барило з вином для себе. Знайдіть його, придбайте, — сказав він.
Кент негайно кинувся кудись телефонувати. За дві години повернувся й повідомив Ло Цзі, що вино надто дороге: стартова ціна ємності може сягати трьохсот тисяч євро.
— Ця сума — крапля в морі порівняно з важливістю проекту «Обернені до стіни». Купіть його для мене. Це частина плану.
Після цієї розмови учасники проекту додали до ідіоми «посмішка Оберненого» ще одну: все, що видавалося вочевидь абсурдним, але виявлялося здійсненним, почали називати «частиною плану», й вимовлялося це з роздратуванням.
Два дні потому старовинне барильце, рясно вкрите лускою з мушель, церемоніально внесли до вітальні. Ло Цзі приніс із льоху спеціальний інструмент — металічний краник зі спіральним свердлом, призначений для відкривання дерев'яних діжок. Він обережно вкрутив краник і націдив першу склянку вина. Воно виявилося незвичного зеленого кольору, й через це здавалося ще спокусливішим. Вдихнувши пахощі, він припав губами до келиха.
— Докторе, це теж частина плану? — холодно поцікавився Кент.
— Саме так, — відповів Ло Цзі, збираючись знову відпити, але тільки тепер помітив і скомандував: — Усі вийдіть!
І Кент, і всі інші стояли й далі.
— Позбутися вашої присутності — теж частина плану, тож ідіть собі! — вигукнув Ло Цзі. Кент скрушно похитав головою і вивів усіх геть.
Ло Цзі зробив перший ковток і спробував себе переконати, що смак вина незрівнянно прекрасний, але так і не зміг зробити ще бодай ковток. Але й одного невеличкого ковтка вистачило: його страшно знудило, додалася діарея, і все що виходило з його організму, мало такий самий зеленавий колір, як і вино. Зрештою він так ослаб, що не зміг підвестися з ліжка. Пізніше експерти відкрили барильце й з'ясували, що за звичаями тих часів на його внутрішній стінці було прибито велику латунну табличку. Зазвичай мідь із вином не вступають у хімічну реакцію, проте століття на морському дні не минули даремно, й продукти взаємодії розчинилися у вині… Коли барильце забирали з вітальні, Ло Цзі побачив неприховану зловтіху на обличчі Кента.
Він, знесилений, лежав на ліжку під крапельницею, спостерігаючи, як ліки переливаються з флаконів у його судини, почувався в полоні страшної самотності. Розумів, що неробство останніх днів — лише імітація відчуття невагомості, хоча насправді він падав у цю прірву. І нині сягнув дна.
Утім, він це передбачав і підготувався заздалегідь, тож зараз просто чекав на появу ще однієї людини — Да Ши, аби розпочати реалізацію наступної частини плану.
Дощик накрапав із небес Каґошіми. За спиною в Тейлора, за кілька метрів, з нерозкритою парасолькою стояв Голова Управління оборони Японії Коїті Іноуе. Останні два дні він тримався на такій дистанції від Оберненого Тейлора — фізичній і духовній. Вони відвідали Тіран-ський музей камікадзе й стояли зараз перед пам'ятником. Скульптура пілота, який завмер перед білим літаком із бортовим номером 502. Краплини дрібного дощу додали композиції яскравості й ніби трохи її пожвавили, хоча це було фальшиве життя.