— На маленьке сонце.
— Саме так! Процеси, що починаються під час вибуху, й ті, що відбуваються в надрах зорі, — дуже схожі. Можна сказати, що вибух — це її пришвидшена еволюція, стиснута у надкороткий проміжок часу. Тож математична модель, якої потребуємо, — ніщо інше, як математична модель зорі.
Навколо них стелилися білі піски пустелі. За мить до світанку в густій темряві ще неможливо було розгледіти деталі краєвиду. Обоє чоловіків, вдивляючись у далечінь, пригадували перші рівні «Трьох тіл».
— Я дуже схвильований, пане Рею Діасу. І прошу вибачення за відсутність ентузіазму на початку нашого знайомства. Тепер я розумію, що цей проект значно важли-
віший за звичайне створення надпотужної ядерної зброї. Адже насправді ми створюємо штучну зорю!
— Який стосунок це має до оборони Землі? — з сумнівом похитав головою Рей Діас.
— Не треба постійно обмежувати свої ідеї лише користю для оброни Землі. Я та мої колеги в лабораторії все-таки вчені. І не кожне відкриття мусить обов'язково мати практичну користь. Якщо закласти в нову математичну модель відповідні параметри, матимемо розрахунки, якими можна скористатися й стосовно Сонця. Подумайте про це: завжди корисно мати в комп'ютері точну модель Сонця. Це найближча до Землі зоря, а нам до кінця не відома її структура, ми не цілком користуємося всіма можливостями. Така модель, допоможе зробити чимало відкриттів.
— Те, як досі люди користувалися Сонцем, ускладнило нинішню ситуацію, і саме тому ми з вами стоїмо зараз тут, — відповів Рей Діас.
— Але нові відкриття можуть повернути статус-кво, тож сьогодні я запросив вас сюди для спостереження за сходом Сонця.
Цієї миті Сонце вигулькнуло з-за обрію, й довколишня пустеля почала проявлятися, ніби фотографія в розчині. Рей Діас побачив, що місце, де колись вирувало пекельне полум'я, тепер укрите ріденькою паростю.
— Я — Смерть, великий руйнівник світів, що несе загибель усьому живому, — продекламував Аллен.
— Що? — Рей Діас рвучко повернув голову, ніби почув звук пострілу.
— Це фраза Оппенгеймера, який став свідком першого ядерного вибуху. Здається, він цитував індійський епос «Бгаґавад-ґіта».
Сонячний диск на сході швидко виростав, розкидаючи світом проміння, мов золоте павутиння. На таке саме Сонце Є Веньцзє одного ранку націлила випромінювач антени «Червоного берега», а ще раніше промені цього самого Сонця осявали пил, здійнятий першим в історії ядерним вибухом. Мільйон років тому це саме Сонце бачили австралопітеки; динозаври проводили його своїми безтямними поглядами сотні мільйонів років до того. А ще раніше промені цього світила прорізали товщінь первісного світового океану, відшукали в його глибині перші клітини примітивних форм життя.
— А тоді чоловік на ім'я Бейнбридж додав до фрази Оппенгеймера дещо зовсім не поетичне: «Тепер ми всі тут сучі діти».
— Про що ви говорите? — запитав Рей Діас, спостерігаючи за тим, як підіймається Сонце, й швидко дихаючи.
— Я дякую вам, містере Рею Діасе, бо від сьогодні ми більше не сучі діти.
Сонце урочисто здіймалося над безлюдною місцевістю, мовби декларуючи світові: «Усе переді мною швидкоплинне і промайне мов тінь».
— Що з вами, містере Рею Діасе?! — Аллен побачив, як чоловік сполотнів, упав навколішки, вперся однією рукою в землю й спробував виблювати, але нічого не вийшло. Він миттєво вкрився холодним потом і здавався таким кволим, що не міг навіть забрати руку з колючого чагарнику, за який мимоволі схопився.
— Ідіть, біжіть до машини, — насилу вимовив Рей Діас і відвернувся від сходу, вільною рукою намагаючись затулитися від сонця. Спробував підвестися, але марно. Аллен кинувся допомагати, однак не зміг навіть зрушити з місця огрядне тіло. — Підженіть машину… — прохрипів Рей Діас, прикриваючи очі рукою. Коли Аллен повернувся вже з транспортом, Рей Діас лежав горілиць. Аллен ледве зміг затягнути його на заднє сидіння.
— Сонцезахисні окуляри, дайте мені їх негайно… — прошепотів Рей Діас, напівлежачи в машині; його руки навпомацки шукали порятунку в повітрі. Аллен схопив окуляри з панелі приладів і простягнув йому. Надягнувши їх, Рей Діас почав дихати значно рівніше. — Я вже в нормі. Повертаймося швидше, — промовив він кволо.
— Що з вами сталося? Що це?
— Здається, все через сонце.
— Зрозуміло… І давно у вас ці симптоми?
— Уперше.
Відтоді Рей Діас почав страждати на дивну геліофобію: варто лишень було побачити Сонце, як він впадав у стан, близький до кататонічного ступору.