— О так! Навколо нас кружляє безліч софонів!
— Не треба відкидати можливість того, що нас просто зараз слухає сам Правитель Трисоляриса.
— Ви ж кепкуєте з мене, так?
— Зовсім ні. Янь Янь, знаєте, про що я зараз думаю? — Ло Цзі боровся з невгамовним бажанням взяти її за ліву руку, яка лежала недалеко від керма, та йому поки що вдавалося стримуватись. — Як на мене, то якщо хтось і може врятувати наш світ — це ви.
— Я? — розсміялася Чжуан Янь.
— Так, ви. Хоча вас однієї не досить. Я маю на увазі, що людей, подібних до вас, — не так багато. Якби хоча б третину людства складали люди, схожі на вас, то трисолярі-анська цивілізація могла б починати справжні перемовини про спільне проживання з людською расою в одному світі. Але… — він зітхнув.
Чжуан Янь безпорадно, розгублено посміхнулася.
— Докторе Ло, мені було вкрай складно по закінченні навчання вийти у великий світ, інтегруватися в суспіль-ство. Мабуть, я була схожа на рибу, що вперше опинилася у великому морі, але в цій глибочезній воді не бачить нічогісінько, бо вода виявилася каламутною. Я завжди хотіла плавати в чистій воді, а тепер бачу, що плавання взагалі дуже виснажливе заняття…
«Хотів би я допомогти тобі доплисти до цього моря», — подумав Ло Цзі.
Дорога тим часом почала підійматися вгору, й рослинність довкола дедалі рідшала, відкриваючи поглядові чорні гірські породи. По один бік шляху краєвид взагалі скидався на поверхню Місяця, але доволі швидко вони перетнули межу снігів, і все довкола забіліло, скуте холодом. Ло Цзі підхопив із заднього сидіння автомобіля дорожню сумку, дістав зимові куртки, й вони, вже тепло вдягнені, рушили далі. Але незабаром їм перепинив шлях примітний знак, встановлений просто посеред дороги: «О цій порі року посилюється загроза сходження лавин. Дорога далі перекрита». Тож вони вийшли з автівки в замети на узбіччі.
Сонце вже почало сідати, подовшали тіні на схилах довкола. Чистий білий сніг заграв відтінками блакитного, ніби збризнутий слабким флуоресцентним розчином. Далекі засніжені піки, що здаля нагадували здійняті до неба леза, досі ловили останні промені світла, розбиваючи їх на діамантово-сріблясті відблиски. Здавалося, що світло лине з глибин самого снігу, й ніколи у світі не було ніякого Сонця, а все суще завжди освітлювали лише ці гори.
— Що ж, тепер на картині — сама порожнеча, — Ло Цзі жестом вказав на біле сяйво довкола них.
Чжуан Янь щиро насолоджувалася можливістю споглядати абсолютно білий світ:
— Докторе Ло, я колись намалювала подібну картину: здаля вона мала вигляд геть чистого аркуша. І насправді воно майже так і було. Тільки якщо придивитися зблизька, можна було помітити невеличкі зарості очерету в ниж-ньому лівому куті, а в правому верхньому — пташку, замальовану за секунду до того, як вона зникне з поля зору. Й у центрі, в порожнечі — дві крихітні людські постаті… Це моя улюблена робота, якою пишаюся…
— Можу собі уявити. Картина має бути чудовою… Отже, Чжуан Янь, коли ми нарешті опинилася тут, у цьому спорожнілому світі, ви готові дізнатися більше про свою роботу?
Чжуан Янь знервовано кивнула.
— Вам відомо, що головною складовою успіху проекту «Обернені до стіни» є його непередбачуваність і незрозумілість для оточення. Найвищим успіхом буде, якщо істинний задум знатиме лише Обернений і ніхто більше — ні на Землі, ні на Трисолярисі. Тож, Чжуан Янь, хоч би якою дивною і безглуздою здалася робота, вона все-таки має сенс. І не треба намагатися його збагнути, потрібно лише виконувати своє завдання.
Дівчина кивнула, ще більш знервовано.
— Я розумію, — вона розсміялася й похитала головою. — Я хотіла сказати, що розумію ваше пояснення.
Ло Цзі ще раз глянув на Чжуан Янь на тлі засніженого краєвиду. Тут, на цьому тлі, чиста снігова білість ніби поглинала всі три просторові виміри, приховувала весь світ, панувала в ньому. Не існувало нічого, крім білого… Два роки тому, коли створений ним літературний образ постав до життя в його уяві, Ло Цзі пізнав кохання; й ось тепер, на порожньому полотні, створеному самою природою, він збагнув головну таємницю кохання, тож вирішив перейти на «ти».
— Чжуан Янь, твоя робота — бути щасливою.
Її очі покруглішали від подиву.
— Ти маєш стати найщасливішою дівчиною в цілому світі, й це частина плану Оберненого.
Очі Чжуан Янь відбивали світло, що лилося з гірських вершин, і наповнювало все зокола; за такого освітлення ще виразніше виявлялася на дівочому обличчі безліч змішаних почуттів, які вирували в її душі. Вони швидко змінювалися, кожне — мов хмаринка, що пролинула небом. Засніжені гірські схили ніби всотували в себе всі звуки, і в цій глибокій тиші Ло Цзі терпляче очікував відповіді.