— Наприклад, вам не снилося, що ви живете в певному ідеальному місці?
Гаранін змусив себе криво усміхнутися й похитав головою:
— Я тільки вчора прилетів із Лондона й цілу дорогу працював. Поспав усього дві години й знову до роботи. Коли закінчаться заплановані на сьогодні зустрічі в РОЗ, знову сяду в літак і нічним рейсом полечу до Токіо… І так увесь час. Удома я буваю від сили три місяці на рік, то який сенс мені просто мріяти про ідеальне місце?
— А я маю багато ідей, снів і марень щодо таких місць і обрав найкраще, — вів далі Ло Цзі, малюючи на аркуші. — Малюнок олівцем, але в уяві зможете додати кольорів: дивіться, тут кілька засніжених піків, дуже крутих, зі стрімкими скелями й урвищами, вони гордо випросталися, немов мечі богів чи бивні самої Землі, й вилискують чистим сріблом на тлі блакитного неба. Аж подих перехоп лює, чи не так?
— Так, — Гаранін дуже серйозно розглядав малюнок. — Місце має бути дуже холодним.
— Помиляєтеся! Долина лежить значно нижче рівня вічної мерзлоти, клімат там радше субтропічний, це важливо! Біля самого підніжжя — широке гірське озеро з неймовірно чистою, кришталевою водою барви небесної блакиті, навіть насиченішої, ніж в очах вашої дружини…
— У моєї дружини чорні очі.
— Гаразд, нехай вода в озері буде такого глибокого синього кольору, що здаватиметься чорною, так навіть ліпше. По берегах озера шумить густий ліс, далі розстеляються широкі луки… І пам'ятайте: там одночасно має бути й те, й інше, а не лише щось одне! Отже, підсумовуємо: гори, озеро, ліси й луки. І все це в первісному вигляді, щоб ані сліду людини довкола, щоб можна було уявити, ніби людей ніколи й не існувало на цій планеті. Ось тут, на галявині біля озера, слід збудувати дім. Він не має бути величезним, але устаткувати його необхідно найсучаснішим побутовим приладдям. Стиль — класичний чи модерновий — залишаю на ваш розсуд, проте в будь-якому разі він повинен гармоніювати з навколишніми краєвидами. Також слід передбачити деякі блага цивілізації: басейн, фонтани тощо, аби власник міг вести безтурботне, комфортне життя аристократа.
— Хто буде власником?
— Я.
— І що ви там робитимете?
— Віка доживатиму.
Ло Цзі чекав на неприязний коментар, але Гаранін лише сухо кивнув і мовив:
— Після розгляду й затвердження плану відповідною комісією ми негайно почнемо будівництво.
— І що, ні ви, ні ваша комісія навіть не запитаєте про мотиви цієї забаганки?
Гаранін знизав плечима:
— Комісія може вимагати звіт від Оберненого лише у двох випадках: перевищення розумної межі витрат на задоволення окремого прохання чи гіпотетична можливість заподіяння шкоди людському життю. Запитання з приводу будь-яких інших підстав порушують дух і початковий задум проекту «Обернені до стіни». Щиро кажучи, Тейлор, Рей Діас і Гайнс розчарували мене. Слухаючи їхні стратегічні міркування впродовж усього двох днів, будь-хто зможе впевнено заявити, що вони змусили нас замислитися. Ваша поведінка збиває з пантелику, але саме це і має робити Обернений.
— Ви гадаєте, місце описане мною, реально існує?
Гаранін посміхнувся, підморгнув і зробив жест, який, певне означав «о'кей»:
— Земля велика, на ній має бути місце, схоже на описане вами. Мені навіть здається, що я бачив дещо подібне на власні очі.
— Ось і чудово. І пам'ятайте, що від мого аристократичного спокійного життя залежить успіх проекту.
Гаранін кивнув на знак розуміння.
— І ще одне: коли ви знайдете придатне місце, не кажіть мені, де саме воно знаходиться.
Ні, зовсім не має значення, де це буде! Щойно я дізнаюся його точні координати, весь світ стиснеться в мапу. Якщо я нічого не знатиму, моїми володіннями буде цілий величезний світ.
Гаранін знову кивнув, цього разу з дуже задоволеним виглядом:
— Докторе Ло, ви ще раз продемонстрували риси, якими, на мою думку, мають володіти Обернені: ваш проект потребує найменшого фінансування порівняно з іншими. Принаймні поки що.
— Якщо це настільки проблематично, то я буду ощадливим у витратах.
— Тоді ви станете улюбленцем і в моїх наступників. Фінанси завжди були складним питанням, а нині — що й казати… Пізніше спеціальний департамент може зажадати додаткових пояснень стосовно вашого запиту. Я думаю, вони здебільшого стосуватимуться облаштування будинку.
— Точно, щодо будинку. Я ледь не забув невеличку, але дуже принципову деталь.
— Лише скажіть.
Ло Цзі повторив гаранінську посмішку й підморгнув так само, як він.
— У будинку має бути комин.
Після поховання батька Чжан Бейхай і У Юе ще раз навідалися до сухого доку, де були остаточно згорнені роботи з будівництва найновішого авіаносця «Тан». Іскри від електрозварювання більше не розквітали на металевому корпусі гіганта, й під полуденним сонцем він здавався майном небіжчика, навіюючи думки про невблаганність часу.
— Він уже мертвий, — уголос подумав Чжан Бейхай.
— Твій батько був одним із найрозумніших і найавторитетніших адміралів флоту. Якби він досі був з нами, все мало б не такий гнітючий вигляд, — відповів У Юе.
— Твоя зневіра базується на суто раціональному типі мислення, принаймні ти можеш логічно обґрунтувати собі самому власні умовиводи. Я не думаю, що хтось зможе насправді знайти для тебе слова, що вселяють надію. У Юе, я тут не для того, щоб вибачатися, — знаю, що ти не гніваєшся за мою доповідь.
— Бейхаю, насправді я хотів тобі подякувати: ти звільнив мене з клітки.
— Повернення у флот для тебе — найкращий варіант. Там ти будеш на своєму місці.
— Я подав рапорт на звільнення з флоту, — У Юе повільно похитав головою. — Що мені там робити? Поточні плани замовлень на будівництво есмінців і фрегатів скасовані. Вакантних посад на кораблях, які досі в строю, знайти неможливо. Сидіти на березі, в штабі? Боже збав. До того ж я поганий солдат. Солдат, який прагне брати участь лише в переможних війнах, не придатний для військової служби.
— Ми не знаємо, що на нас чекає, — перемога чи поразка.
— Однак ти віриш у нашу перемогу, Бейхаю. Насправді я до ревнощів заздрю тобі: ти маєш стрижень. На сьогодні такі віра й переконаність — ледь не диво. Це найвище щастя для військового, й ти справжній гідний син славетного адмірала Чжана.
— І що ти збираєшся робити далі?
— Нічого. Відчуваю, що моє життя скінчилося, — відповів У Юе, вказуючи на «Тан». — Як і в нього, воно добігло кінця, навіть не розпочавшись.
Від доку почувся низький гул, і «Тан», величаво, не квапно, почав рухатися. Щоб звільнити сухий док, прийняли рішення про дочасний спуск на воду цього судна. Далі його підхоплять буксири й відтягнуть до утилізаційного доку, де він знайде вічний спокій. Коли гострий форштевень «Тана» почав різати хвилі у відкритому морі, Бейхай і У Юе почули, як масивний корпус судна вібрує від гніву. Великі хвилі, що здіймалися під величним корпусом, хилитали інші кораблі на рейді порту, й вони, погойдувалися вгору-вниз, ніби кланялися, віддавали останню шану гіганту. «Тан» повільно рухався вперед і, здавалося, тихо радів від насолоди в обіймах моря, яку він усе-таки встиг хоча б раз пізнати після свого нетривалого, незавершеного терміну служби.
Віртуальний світ «Трьох тіл» оповили нічні сутінки. Не було жодного освітлення, крім рідко розкиданих зір, навколо розлилася чорнильна темрява, приховала навіть лінію обрію. Небо й пустка під ним ніби розчинилися.
— Адміністраторе, увімкніть епоху стабільності. Ви ж бачите, що ми намагаємося провести зустріч? — почувся в темряві чийсь голос.
— Я не можу цього зробити, — голос адміністратора, здавалося, лунав просто з небес. — Алгоритм перебігу епох закладений у програмний код, і зміни відбуваються відповідно до розвитку подій у грі. Немає змоги ззовні завдати певний конкретний відтинок часу.
— Тоді пришвидшіть його перебіг до моменту настання тривалої епохи стабільності. Це не відбере багато часу, — підказав уже інший голос.
Світ довкола раптом пришвидшився, Сонце час від часу вигулькувало з-за обрію, й коли незабаром плин часу повернувся до норми, стабільне світило золотими променями пожвавило довколишній краєвид.