Машина зупинилася. Жінка глянула мигцем і продовжила свою роботу. За минулі кілька років вона різко постарішала, схудла, на підборідді з’явилися складки, очі під квітчастою робочою хусткою дивилися тільки вниз.
Дивлячись на неї з вікна машини, Єгор не зрушав з місця. Його руки лежали на колінах, і пальці гарячково вчепилися в цупку джинсову тканину.
— Ну йди, — сказала Ліза.
Єгор глибоко вдихнув. Відчинив дверцята машини. Я сиділа на задньому сидінні, між Піплом і Гришею, і бачила все крізь вітрове скло — до останньої крихітної деталі.
Єгор покрокував по дорозі до будинку — спершу повільно, потім дедалі прискорюючи крок. Жінка байдуже ковзнула по ньому поглядом. Схилилася. Повільно випросталася. Подивилася ще раз, нервовим рухом прийняла волосся, що вибилося з-під хустки...
Він уже біг. Жінка впустила граблі, ступила до хвіртки:
— Єгор?!
Він мчав щосили. Він так не бігав, мабуть, ніколи в житті.
— Єгоре!
Хвіртка грюкнула об паркан і захиталася на одній петлі. Жінка зависла на руках свого сина, обхопила за широкі плечі, обняла, як робила сотні разів уві сні — щоб потім прокинутися й усвідомити неминуче...
Тільки тепер сон був ЯВОЮ.
Епілог
и не повіриш, — сказала мама й розридалася.
Я спішила на презентацію Льошиної книжки, металася й спізнювалася, але, почувши її плач у телефоні, завмерла на місці:
— Що сталося?!
— Мені надіслали... офіційне повідомлення. Він справді працював у лабораторії спецслужби, загинув при виконанні... Мені нічого не повідомили, у них таємність, і ми ж не були розписані офіційно...
Вона ридма ридала, але в її сльозах звучало куди більше просвітління, ніж горя.
— Твій батько! Він нас не кидав! Розумієш?! Ти правду казала...
— Мамо, — сказала я, — мені приїхати?
— Приїдь на вихідні...
— Обов’язково!
Я довго стояла, дивлячись у вікно й стикаючи пальці на амулеті. «Мені заборонено перебувати у вашому всесвіті. Я порушив заборону тільки раз — заради твоєї матері й заради тебе. Дар’є! Ти — подарунок цьому світові...» Я повторювала ці слова так часто, що вони стерлися й перестали здаватися дикими. Чи це частина мого марення. Але тоді й амулет, і чаклун, і все, що сталося з Єгором, — теж частина марення, а це значить...
Гримнув телефон.
— Дар’є! — гаркнула Ліза в трубку. — Тут повна книгарня народу, Льоша не хоче починати без тебе, ти здуріла?!
— Іду! Скажи йому, я йду, нехай тільки починає, я вже лечу...
Я вискочила з гуртожитку, наче скипидаром намазана. Настя й Павлик цілувалися коло ґанку, не звертаючи ні на кого уваги. На наступну п’ятницю в них призначено весілля.
На щастя, мені вдалося наздогнати маршрутку, хоч та вже й рушала. Хоч би пробки не було — тоді я спізнюся не дуже...
Блищали на сонці заново вставлені вікна. Пістрявіли рекламні щити. Там, де ще недавно лежали повалені дерева, росли нові саджанці й зеленіла трава. Місто повстало, мов фенікс, з бетонного пилу й зім’ятих залізних уламків.
Біля входу в книгарню стояли люди, я помітила в руках у них знайомі книжки з огидним зомбі на обкладинці. Єгор уже мене чекав і замахав руками, як вахтовий матрос на кораблі. Я насилу протиснулася всередину, ковтнула кондиційованого прохолодного повітря й побачила Льошу, що сидів за столом перед мікрофоном:
— Що ж до метаболізму зомбі, то різні дослідники дотримуються досить оригінальних концепцій...
Він побачив мене в юрбі й помітно зрадів. А вже через кілька хвилин до стола його вишикувалася черга — з книжками на підпис.
— Підпиши для Павла й Насті, — попросила я. — «У радісний день весілля, на щастя».
Льоша ковзнув поглядом по обкладинці, на якій голий зомбі чоловічої статі мав певні наміри щодо трохи не такої голої живої брюнетки.
— Думаєш? — запитав як звичайно лагідно.
Я кивнула.
Піпл підписав п’ять книжок — для племінників. Ліза й Гриша підписали собі по примірнику, і ще чотири Льоша відклав для Інструктора й охоронців.
— А вони не читатимуть, — сказала Ліза.
— Інструктор їм уголос прочитає, — запевнив Гриша.
— Тоді вони розбіжаться, — дуже тихо припустив Піпл.
— Бляха, в мене вже рука затерпла, — Льоша окинув поглядом чергу, яка коротшала дуже повільно.
— Радій, авторе! — Гриша ляснув його по плечу, і Льоша знов узявся до роботи. Ліза, Гриша й Піпл, сяючі й горді, стояли поруч, причетні до його успіху.