Маріс насупилась.
— Нагальній? — перепитала вона. Дівчина сягнула рукою в бічну кишеню і добула згорнутий берестяний сувій. — Оце ти шукаєш?
Батько кинувся через усю кухню, вихопив у неї сувій і розгорнув його.
— Так, — прошепотів Лініус, — Так! — Він повернувся до своєї дочки і пропік її поглядом. — То чому ж Квінт не віддав мені відразу ж?
— Бо… бо я йому заборонила… — пробелькотіла Маріс. Її обличчя скривилося, в очах защеміло. — Ти… ти спав. Я не хотіла, щоб він тебе тривожив…
— Коли він повернувся?
— Сьогодні вранці, — похнюпилася Маріс. — Близько шостої.
— О шостій годині! — вигукнув Лініус. — Маріс, це переходить усякі межі! Тобі зась втручатись у справи, про які ти ні сном ні духом не відаєш…
— Але ж я тільки хотіла…
— Не пхай носа до моїх справ. Тобі ясно?
— Т… так, тату, — уривисто відповіла Маріс.
Не кажучи ні слова, Лініус Паллітакс обкрутився на п’ятах і порвався до порогу. Гримнули подвійні двері.
— Бачила? — вигукнула Маріс, коли він вийшов. — І так щоразу. Як його послухати, то я недотепа, яких світ не бачив.
— Дарма, яблучко моє солоденьке, він і в думці такого не має, — втішала її Вельма. — Хіба ти не бачила, який у нього стомлений вигляд? Як він змарнів?…
— То Квінт у всьому винен, — гірко провадила Маріс. — Він приніс батькові отой нещасний берестяний сувій. Ось чому він не в гуморі. Ось чому він роз… розкр… розкрича… — Вона вдарилась у сльози. — …розкричався на мене.
— Заспокойся, Маріс, — лагідно промовила Вельма.
Проте дівчина була невтішна. Вона відіпхнула Вельму і затулила обличчя руками. Ледь знизавши плечима, Вельма рушила до печі й прийняла заслонку. Маріс почула, як ахнула трольчиха, і розплющила очі. З печі валив густий, чорний дим.
— Е, та ми з тобою обоє рябоє, — озвалася нарешті Вельма. — За біганиною та метушнею я геть забула про ячні коржі.
— Вони згоріли! — зойкнула Маріс.
— Може, б мені спробувати їх пообшкрябувати? — запропонувала Вельма.
— Викинь їх геть! — блиснула очима Маріс. — Все одно Квінт на них не заслуговує!
Зі слізьми, що пекли їй очі, вона вибігла з кухні й помчала сходами нагору. Назустріч їй ішов Щип, міцно затиснувши у прозорих клешнях урну, але Маріс не відповіла на його ґречний уклін і грубо відмахнулася від веретенника.
— Юна панночка? — залящав веретенників голос у сходовому колодязі.
Не вагаючись жодної миті, Маріс порвалася далі. Ні, не до своєї опочивальні, там би Вельма кинулась її шукати найперше, а їй не хотілося, щоб хтось її знайшов. Вона бігла до світлиці з балконом. Протупотівши по дерев’яній долівці, дівчина забігла за мереживні штори і гулькнула у шкляні двері.
Знеможено сапаючи, вона підійшла до краю балкона і вдихнула тепле парке повітря. Праворуч від неї височіла Західна пристань зі своїми невеличкими восьмикутними вежами, праворуч — Піднебесна обсерваторія, а попереду, якщо дивитись у вузький просвіт між будівлями, видно було Віадукові сходи, де вирувало життя.
— Санктафракські академіки, — зневажливо промурмотіла вона, пантруючи за вченими. — Рояться там, метушаться, наче комашня. Укладають угоди, порушують обіцянки; змови, інтриги… — Вона дмухнула на пасмо, нависле над очима. — Усе ваше кодло, всі ви разом узяті у підметки не годитеся моєму батьку, Лініусові Паллітаксу, Найвищому санктафракському Академіку!
Розділ п’ятий
Віадукові сходи
Знявся вітер, і з відкритого неба на Світокрай посунуло пасмо брижатих хмар. Небо стемніло. Дихнуло стужею. Учений з рідким чубом і диким поглядом — самітна, сиротлива постать! — замовк на півслові і загорнувся в мантію, яку рвав вітер. Випроставшись, він обкинув свою нечисленну авдиторію похмурим, проникливим поглядом.
— Та це ще ніщо супроти їдла у трапезній, — повторив він. — Хто напевне скаже, що подають нам день у день з отих здоровенних харчових рур?
— Я тут баран, але ж ви, дяка Небові, збираєтесь нас просвітити! — вигукнув чийсь голос позад невеличкого натовпу, а групка міських гномів зайшлася хихотінням.
— Нас запевняють, що то тілдерятина, — відважно провадив академік. — Або волорожина. Або м’ясо снігуна. Але я авторитетно заявляю, що там нема ні того, ні того, ні того, — він витримав промовисту павзу. — Тепер я сміливо можу вам сказати: день у день нам подають плямистих щурів, а постачають їх просто з каналізації Нижнього міста.