— Нам ледве пощастило вибратися живими з цієї халепи, — провадив Вітроногий Шакал. — Правда ж, Квінте?
Зі свого сховку за колихкими від протягів шторами Маріс бачила, як юнак ступив крок уперед. Він виглядав страшенно самовпевненим, а коли говорив, голос його бринів гучно і твердо.
— А все ж ми вибралися, батьку, — сказав він, блискаючи веселими очима. — Та ще й прихопили стільки чорних діамантів, що вистачить не то на один, а на цілих сто ремонтів «Приборкувача ураганів»!
— Золоті слова, хлопче! — засміявся Вітроногий Шакал, плескаючи сина по плечі. Він обернувся до Лініуса і по-змовницькому постукав себе по скульптурному носі. — Мушу тобі сказати, що такого сюрпризу отой триклятий спілчанин, Марль Манкройд, від нас не сподівався. Тепер він двічі подумає, перш ніж нападати на капітана небесних піратів Вітроногого Шакала.
— Себто, — хрипко реготнув Квінт, — якщо він узагалі повернеться в Нижнє місто.
Вітроногий Шакал знову перевів погляд на Лініуса.
— Він мав невеличку халепу з летючою скелею, — пояснив капітан. — Скеля охолола і…
— Шугонула вгору, просто у відкрите небо, — закінчив за нього Лініус. — Ах ти ж, підступний старий псюро! — вигукнув він і вдруге обійняв свого давнього друга. — Я бачу, ти анітрохи не змінився. Ласкаво просимо до Палацу тіней — і тебе, Вітроногий Шакале, і тебе, Квінте.
Маріс бачила, як юнак приклав лівицю до серця і шанобливо схилив голову.
— Квінте, хлопчику мій, — не вгавав Лініус, — тобі було три роки, коли я бачив тебе востаннє. Скільки ж тобі тепер? Дванадцять? Тринадцять?
Квінт підвів голову.
— На той год буде сімнадцять, — заявив він.
— Знову вкорочуєш собі віку? — насварив сина Вітроногий Шакал і дав йому легенького потиличника. — Йому чотирнадцять, — пояснив пірат.
Маріс насилу стримала сміх.
— Але ж це правда, — озвався Квінт, ледь спохмурнівши. — Цього року мені виповниться п’ятнадцять, наступного буде шістнадцять і піде сімнадцятий, а потім…
— Я бачу, юний Квінт напрочуд творчо підходить до лічби, — зауважив добряче розвеселений Лініус. Він зміряв хлопця поглядом.
— Скажи-но мені, Лініусе, — звернувся до Академіка Вітроногий Шакал зі споважнілим обличчям. — Що це за збір такий нагальний? Ти щось надумав?
— На все свій час, — усміхнувся Лініус, і обернувшись до прочинених дверей, гукнув до доньки: — Маріс? Ти ще тут, у світлиці?
Маріс аж серце впало, вона майнула геть від штори і підбігла до столу з розкладеною на ньому напівготовою мозаїкою.
— Так… так, батьку, — відгукнулася вона, сподіваючись, що він не зауважить її збентеження.
— Тоді ходи сюди, дитя моє! — гукнув Лініус. — Ти ще не привіталася з Вітроногим Шакалом.
Спустивши очі додолу, Маріс вийшла із тінявої кімнати і ступила на балкон. Вона всміхнулася Вітроногому Шакалові.
— Сили Небесні! — вигукнув капітан небесних піратів, коли вона рушила до нього. — Хто ця гінка та пишна квітка? Хіба це Маріс? — Він пальцем узяв юнку за підборіддя і підвів її голову. — Чи таки вона?
Маріс зашарілася.
— Так, це я, — прожебоніла дівчина.
Вітроногий Шакал недовірливо похитав головою.
— Брехня! — хмикнув він і додав: — Утім, є один спосіб це перевірити. Моя крихітка Маріс завжди носила у вусі золотого дукача. — Його рука сягнула вперед і легенько торкнулася щоки дівчинки. — А ось і він! — гукнув він. — Ні, це таки Маріс!
Він тицьнув монету їй у руку.
— Дякую, — прошепотіла, зашарівшись, Маріс. Опинившись у центрі уваги, вона починала ніяковіти, а тут ще з неї не зводив очей Квінт, син Вітроногого Шакала. — Я не… себто, я не сподівалася… — Вона вп’ялася поглядом у золоту монету.
— Ну, звісно ж, не сподівалася, — підхопив Вітроногий Шакал.
— Маріс, — звернувся до дівчинки батько, — ми з Вітроногим Шакалом маємо обговорити одну важливу справу, тож, будь ласка, розваж нашого молодого гостя, онде він сидить, бачиш? — Він помовчав. — Його звати Квінт.
— Квінт, — сповільна проказала Маріс, удаючи, ніби чує це ім’я вперше. І кинула на хлопця швидкий погляд. Вона примітила, що його очі не чорні, а радше чорні, аж сині, як найтемніші грозові тучі, що налітали подеколи з відкритого неба. — Тоді тобі краще піти зі мною, — запропонувала вона парубійкові.
Коли обоє зникли у глибині будинку, Вітроногий Шакал обернувся до Лініуса.