— А хто ж тепер так би мовити, на місце залізного? — запитав Мороз. — Не може ж бути сам центр порожнім.
— Ніби й не знаєте, — каже Шпанов підбадьорений.
— Як його знати? Я ж там не засідаю.
— Та ж той… Микола Іванович, — вимовив Шпанов.
— Що за такий Микола Іванович?
— Та ж Єжов! — майже викрикнув Шпанов. Мороз витріщив очі:
— А хто ж це такий той Єжов?
— Як же не знаєте? Член же ЦК, ЦЦК, товариш наркома хліборобства.
— А! Рудий! Маленький! Комариний кривий носик! Знаю. Як не знати! — Вирвалось у Мороза. — Браво! Знав старий, що так буде, прийде, казав, вона така і возсяде на троні. Дев'ятий вал! Ха-ха-ха! Ну! Наливай же!
Налили знов по склянці, і коли Шпанов підняв свою, і намірився пити, він на хвилинку зупинився і зміненим, притихлим, інтимним голосом, ніби крізь туман, проговорив до Мороза:
— Товаришу майоре Мороз! Мені доручено супроводжувати вас до Москви. Через півгодини відлітаємо!
1948-55