Ні. Мороз стоїть перед величезною картою з центром Москва і бачить, як від того центру розгалужуються на всі боки червоні жилки залізниць і сині жилки доріг і рік, і чим вище на північ тим тих червоних жилок все менше і менше, а дійшовши до висоти В'ятка-Котлас-Архангельськ, вони зникають зовсім, лишаючи тільки сині з написом Пінега, Мєзань, Вимь, Ухта, Іжма, Вичегда, Печора, Іліч, Уса. Це і є ті «повноводні, багаті рибами із зеленими, заливними лугами», що про них, свого часу, говорилось у Канівській двоклясовій школі. Це є ті шляхи сполучення з рештою світу, що на них покищо приходиться розраховувати. А далі всі ті величезні, зелені плями — тайга і праліси, також багаті, але не рибою, а хутровим звірем, та малиною, та чорницями, та брусниками, та величезними шпильковими деревами, а ще далі вгору, за шістдесят п'ятою паралелею — тундра, степ, вічна мерзлота, з двомісячним літом, снігами, багнами, мохами, берізками, не вищими від олівця, кущиками ялівцю, і багаті вони не рибою і не звірем хутровим, а величезними отарами оленів, що їх випасають ескімоси, зиряни й ненці.
Про це все говорилось у двоклясовому училищі, лише не говорилось там про те, що знаходиться під тими ріками, тайгами, тундрами. Тепер же Мороз довідався, що під тією зеленою, у дійсності білою, поверхнею далеко в глибині лежать моря нафти, родовища газів, гори вугілля, схоронища дорогих металів й мінералів. І всі ті риби, всі ягоди, всі дерева, всі метали й мінерали треба видобути, виловити, зібрати й перевезти до тієї чи іншої точки на цій широкій карті. Між точкою Козья Вимь-Воркута-Попово, де добувають вугіль, і точкою Котлас на Північній Двині, де кінчається остання червона жилка, тисяча сто кілометрів тундри, багна і тайги перетнутих впоперек синіми жилками Печори, Мезені, Іжми, і інших, і інших, а вугіль має пройти цей простір і дійти до Вологди, до Пермі, до Ленінграду.
Він, правда, має ще й іншу путь: вниз по Усі, по Печорі — Печорська бухта, Печорське море, Мезенська протока, Біле море — дві з половиною тисячі кілометрів до точки Архангельськ, але горе! Та путь вільна місяць-два, далі ж заздрісно хорониться силами Північного Льодового океану. Те саме, що з вугіллям, має статися з нафтою, газами, металами, деревом. І все це має зробити Іван Мороз з хутора Морозівки на Дніпрі — людина, що ніколи не бачила ні нафти, ні гелія, ні тундри, ні тайг, ні вічної мерзлоти, ані крижаних морів. Він має побудувати залізниці, шляхи, міста, заводи, копальні, кораблі, і все це протягом чотирьох років, руками малоліток, уркаганів, професорів ботаніки, священиків, інтеліґентів — босих, голодних, у снігу і кризі, лопатами, сокирами, ручними тачками.
Завдання, як казав Ворман, дійсно почесне. І виняткове. Плянета крутиться на своїй осі 4000000000000 років, скарби Печорського краю складались дбайливою рукою протягом усіх тих тисячоліть, перемандровуючи від стану до стану, від епохи до епохи, вгрузаючи все глибше і глибше в нутро плянети, аж поки року 4000000000001 прийшов такий чоловік, обвантажений десятьма роками каторги, що має всі ті надбання епох ограбувати і принести своєму рабовласникові-панові.
Ось над чим думає Іван Мороз, стоячи до пізньої ночі перед картою своїх володінь, що простягаються на північ від шістдесятої паралелі і вперлися одним краєм об Сибір, а другим в береги Льодового океану. І він щось мусить видумати, бо назад дороги нема. Хоче — не хоче, може не може — байдуже. Його не питали, не питають і не спитають. Дивна сила жене його цим шляхом. Вона не дивиться, не чує, не знає. Вона лиш хоче!
Мороз робить нотатки, розважає, формує, кличе на допомогу фантазію, розум, пише рапорти. Перші записи в його записній книзі були такого змісту. 1) Навести порядок в канцеляріях, бухгальтерії, харчуванні. 2) Скласти точний облік робочої сили і тягла. 3) Добитися підвищення харчових приділів і продуктивности праці. 4) Добитися збільшеного постачання одягу, реманенту, живого й мертвого тягла. 5) Створити точну контролю над виконанням постачання й плянування.
Але насамперед робоча сила. Витягнути з землі, збудувати бараки, збільшити норми харчів. Пише рапорт за рапортом. Ворманові, Москві. Покликав завідувача постачанням Гулого.
— Петре Миколайовичу! Ваше завдання — добути харчів відповідно до нашої норми до квітня місяця включно.
— Це не можливо, товаришу начхоз.
— Чому?