Всі ці сухі, відразливі документи вже давали уявлення про того чоловіка; та були й інші свідчення, точніші; поліція мислить не лише емпірично, а й глибоко аналітично, крім того, у неї дуже добра пам'ять. Вона побожно зберігала характерні, недвозначні свідчення про цього бретонця, натуралізованого в Італії з причин, що їх важко зрозуміти через хаос воєнного лихоліття, з якого він зненацька виринув. 1948 року, незадовго до виборів, у його помешканні було знайдено велику кількість зброї, зокрема протитанкових гранат, гвинтівок застарілих зразків, але заразом і десятків чотири «люгерів». Він намагався виправдатися — мовляв, зброю йому передали партизани, і він якраз збирався здати її владі; виправдання було досить нахабне, але слабка влада мусила його прийняти. В досьє були записи й про те, що він «експортував» дівчат до Північної Африки, що захищав якесь літнє подружжя з К'яссо (Італія) від звинувачення у контрабанді ліків, котрі містили наркотики, і домігся їхнього виправдання, але потім його самого звинуватили в такій самій контрабанді, і він урятувався тільки через те, що забракло доказів. У досьє було все. В його адвокатській конторі, якщо така назва тут доречна, обов'язки посильного виконував хлопчина п'ятнадцяти років, і мати того хлопчини звернулася до районного комісаріату, заявивши, що адвокат залучає її сина до розпусти, і в цьому йому, адвокатові, допомагає Аделе Терріні, його коханка. Це звинувачення було з обуренням відкинуто, а районний комісар присоромлено вислухав запевнення ангелоподібного прелата з Емілії, який особисто давав гарантії високої моральності адвоката Турідду Сомпані. Крім педерастії, наркотиків, експорту проституції, були також свідчення насильства щодо жінок; навіть Аделе Терріні, його подруга, опинилась у лікарні з дивною травмою: кістка правої ноги, у просторіччі звана голінкою, а по-науковому великою гомілковою кісткою, була майже розколена, щоб не сказати розтрощена, а чим — цього синьйора Аделе Терріні сказати не схотіла; але поліція — адже вона не має ілюзій і відзначається підозріливістю — схилялася до думки, що травму жінці завдав ударом ноги її приятель Турідду Сомпані. Якось в одному кафе він, п'яно горлаючи, спробував роздягти на людях скромну повію, що не досить шанобливо з ним привіталася, але не зміг здійснити свій намір, його зупинили офіціанти й відвідувачі. Коли Сомпані привели до комісаріату, він звинуватив сумирну, ні в чому не винну повію в крадіжці, перетворившись таким чином з обвинуваченого в обвинувача; за його словами, та жінка вкрала в нього запальничку, яку він на хвилину залишив на столику в кафе. Іншим разом у поїзді його застукали в туалеті з чотирнадцятирічною дівчинкою, яка їхала до Мілана вчитися. Він викрутився й на цей раз; батько дівчинки, щоб уникнути скандалу в газетах, замовчав цю справу і вдав, що повірив адвокатові Сомпані, — той заявив, нібито зайшов у туалет випадково, бо двері були відчинені, а побачивши дівчинку, яка набула причинити їх, саме збирався вийти, і тієї миті, мовляв, з'явився солдат і почав по-дурному горлати: «Свиня, свиня!»
Невеликий, але по-своєму красномовний папірець пояснював, що адвокат Турідду Сомпані сплачував податки лише від прибутків у сумі один мільйон лір, тож узагалі не було ясно, з чого він живе, — сумніву не викликало тільки те, що не з праці; обшук у його кабінеті показав, що востаннє йому доручали вести справу 1962 року. І саме ця людина остаточно полишила сцену цього світу, втопившись разом зі своєю подругою Аделе Терріні в Альцайя Навільйо Павезе.
Крім того, була ще одна втоплена пара; цих Дука знав особисто — йому ж бо випала честь приймати у себе Сільвано Сольвере, а згодом і його полюбовницю Джованну Мареллі. Але в досьє були досить цікаві речі. Сільвано Сольвере не мав судимостей, однак інформатори поліції повідомляли, що він був замішаний у всіляких пограбуваннях як навідник; під час розслідування пограбування на вулиці Монте-Наполеоне його навіть затримали, та невдовзі випустили через брак доказів. Він був представником однієї з найбільших фірм, щоб виробляла пральний порошок, і в досьє, крім донесень інформаторів поліції, — а серед них, як зазначалось в одному документі, траплялися й повії, — інших записів не було.
Щодо його приятельки, то про неї дані були хоч і скупі, однак досить красномовні. Вона народилась у Ка' Таріно, і коли їй було дванадцять років, карабінери звернулися до її батька з проханням краще наглядати за донькою, бо на неї, мовляв, звертають неабияку увагу місцеві літні чоловіки і вона цим користується. Після цього батько так жорстоко відлупцював дванадцятирічну Джованну, що вона втекла з дому й нібито підпільно працювала служницею в Мілані, однак це викликає сумнів; у кожному разі, вона знову з'явилась у Ка' Таріно, аж коли їй було вже двадцять років, на материн похорон. Одного вечора у Мілані її затримали й відіслали на лікарський огляд; як з'ясувалося, вона була заражена гонореєю; а згодом карабінери з Буччінаско виявили, що її взяв на роботу до своїх міланських крамниць синьйор Ульріко Брамбілла. Але що знає влада, закон, судові органи про її зловісні зв'язки із зловісним Сільвано Сольвере?