Поки Маскаранті телефонував, Дука знову прикипів очима до жінки в чорному, яку звали Роза Гавоні. Може, він надто не довіряв людям, але чи є підстава, бодай одна-єдина підстава, їм довіряти?
— Чому ви все це мені розповіли? — спитав він, уважно дивлячись на жінку. — Тепер, як тільки ми розшукаємо Ульріко, його посадять за контрабанду зброї, а може, випливуть ще й інші гріхи; навряд чи йому дадуть менш як десять років.
Педантична міланка відповіла:
— Принаймні він залишиться живий. А якщо його вже вбили, то поліція заарештує тих, хто це зробив.
Логіка залізна. Тоді Дука сказав:
— Чому Ульріко втік відразу після того, як убили його наречену й Сільвано Сольвере?
Звільнившись від своєї таємниці, вона поволі похитала головою.
— Не знаю. Він зачинив м'ясну крамницю, послав продавців у відпустку й поїхав. Я саме була у Ка' Таріно, і він сказав мені: «Зачини крамницю й сиди вдома, я тобі подзвоню».
— І подзвонив?
— Так, двічі; спитав, чи ніхто до нього не приходив, я сказала, що ні, і того ж дня він подзвонив ще раз, запитав про те саме, я відповіла так само, бо ним ніхто не цікавився. Я хотіла знати, навіщо все це, чого він боїться, але він сказав, що зателефонує на другий день.
— А тоді прийшли ми, — мовив Дука.
Так, тоді прийшли вони і Роза сказала, що чекає на дзвінок від Ульріко, але Ульріко більше не телефонував, а її охопив страх, адже коли він не озивався, то це означало, що з ним щось трапилось.
— Тобто? — Дука був безжальний. — Ви маєте на увазі, що вони можуть убити його?
Жінка кивнула головою; її обличчя здригнулося; думка, що вони можуть убити її Ульріко, пригнала її аж сюди, до них, до Дуки, хоч би ким вони були — друзями Сільвано чи поліцейськими, — аби лише щось зробили для Ульріко.
— Ви його добре знаєте, — сказав Дука. — Вам не спадає на думку, куди б він, утікши з дому, міг податися?
Жінка завжди знає чоловікові звички, уподобання, слабості або принаймні здогадується про них; чи не могла б вона, Роза Гавоні, навести на слід Ульріко Брамбілли?
— Кажіть усе, що вам спадає на думку, навіть якщо це здається безглуздям. Може, його прихистила якась інша жінка? — У війну жінки переховували Ульріко від німецьких облав, і тепер, коли він тікав від інших ворогів, можливо, теж знайшлася гарна синьора й дала йому притулок.
Але Роза заперечила.
— Ні, єдиною жінкою для нього була Джованна. Він говорив лише про неї, був лише з нею. Я його знаю. — Вона підвела голову, горда з того, що знає його, навіть у становищі приниженої жінки, яку вже не кохають, не кохають довгі роки, але яка кохає. — Коли він уже зробить вибір, то інші жінки для нього не існують.