Коли Дука, разом із Маскаранті та поліцейськими повернувся на кухню, левиця курила. Вона пильно подивилася на нього, Дуку, потім на Маскаранті, на поліцейських, а тоді, з сигаретою в губах, узяла стосик десятитисячних банкнот, на які перед тим плюнула, поклала їх у сумочку й промовила до Дуки:
— Відішли цих паскудних засранців геть.
Дуці довелося різко підхопитися, щоб зупинити Маскаранті, який кинувся був до неї.
— Нехай мене навіть звільнять з роботи, але я розмалюю їй пику ще й з другого боку! — процідив Маскаранті.
— Прошу вас, — сказав Дука, тримаючи його і зупиняючи поглядом поліцейських, що аж тремтіли від обурення, — скажіть, нехай поліцейські повертаються додому. А ви поки що пильнуйте в під'їзді, особливо стежте за «опелем».
— Гаразд, — зітхнув Маскаранті й звернувся до поліцейських — Ходімо. Левиця зачекала, поки за ними зачинилися вхідні двері, тоді промовила:
— Якщо я говоритиму, ти справді мене відпустиш? — Вона налила собі ще бузинівки й, поклавши в рот кавове зернятко, почала його через силу гризти.
— Відпущу.
Жуючи кавове зернятко, вона сказала:
— Ставте свої запитання.
Вони зраджували всіх — матір на смертному одрі й дочку в пологовому будинку, продавали чоловіка й дружину, товариша й коханку, сестру й брата, убивали будь-кого за тисячу лір і зраджували будь-кого за порцію морозива, їх не треба навіть бити, досить лише понишпорити на мулкому дні їхніх душ — і на поверхню випливе підлість, шахрайство, зрада.
Дука підвівся, щоб поставити на місце біля раковини склянки, пляшку з бузинівкою та каву.
— Ви повинні лише сказати мені, де тепер ваш приятель. — Він ввічливо подав їй руку, запрошуючи підвестись, і вона підвелася. — Ви можете мені розповісти не так багато, ваш приятель знає куди більше, а друзі ваших друзів — ще більше. Де ж він?
Від чверті літра чи й більше спиртного — а було тільки пів на одинадцяту ранку — дівуля нітрохи не сп'яніла; видно, вона була звична до спиртного, бо твердо трималася на ногах і говорила без зусиль.
— Він у Ка' Таріно, у м'ясній крамниці Ульріко, — сказала вона.
Він і справді був у Ка' Таріно — у зачиненій м'ясній крамниці Ульріко. Ка' Таріно входить до Романо Банко, яке є частиною Буччінаско, а Буччінаско — це комуна під Корсіко, неподалік від Мілана; по суті все це — Мілан. Саме Ка' Таріно було започатковане об'єднанням чотирьох сироварень у Корсіканській низовині, між Понтіроло та Ассаго; після війни воно до певної міри втратило вигляд сироварні, довкола все ще простягалися занедбані поля, їх майже не обробляли, чекаючи, коли їх можна буде продати як ділянки під забудови; до сироварень вели багнисті вулички, а до Романо Банко — широка заасфальтована дорога; біля сироварень стояли крамниці — винна з автоматичним програвачем (колись її називали остерією), бакалійна, ковбасна і хлібна, а також м'ясна крамниця Ульріко Брамбілли.
Той чоловік був тут: високий, здоровий, навіть дуже високий і дуже здоровий, з гарним тваринним обличчям, навіть дуже гарним і справді тваринним — воно навіювало думку не так про людський рід, як про те, що він, певно, став би переможцем конкурсу краси серед бізонів; чоловік був бездоганно поголений, однак там, де пройшла бритва, залишився чіткий темно-сизий слід — щось на зразок маски, яка починалася від довгих, розкішних вусів і закривала щоки та підборіддя.
Він був вишукано вдягнений і сидів на мармуровому прилавку біля касового апарата. Сірі штани з манжетами, рудуваті, помережані візерунком черевики чи не п'ятдесятого розміру й англійського типу — мабуть, вони англійськими й були; піджак небесного кольору, дуже весняний, з добротної тканини — певно, теж англійський; єдиним дисонансом була сорочка з шовку, мабуть, найм'якшого і найважчого шовку, який можна було придбати, насиченого жовтого кольору, занадто яскравого, щоб гармоніювати з небесно-голубим піджаком.
Бізон палив сигарету, і в його руці вона, хоч була й досить довга, здавалася дитячою — така собі цигарочка для гномів. Він, мабуть, багато курив, бо в приміщенні було повно недопалків, не просто пожбурених на підлогу, а розкиданих повсюди, передовсім на прилавку, де безладно лежало залізне начиння для приготування відбивних, дерев'яна довбешка з ручкою, два-три різні завбільшки ножі, гак, на якому підвішують на вітрині м'ясо, і невелика сокира, що нею розрубують м'ясо для великих відбивних по-флорентійському. Безліч недопалків валялося й на столі поруч із прилавком, де різники розділяють четвертини коров'ячих туш на порції для продажу, недопалки були й на дерев'яній довбні, на довгому мармуровому столі, поміж великих сокир, серед шпичаків, на які наколюють великі шматки філе, на машині для розпилювання кісток та на м'ясорубці.